Наша землячка Лілія Онищук, що працює методистом в дитячому садку чудово виступила у Караоке на Майдані!
четвер, 20 грудня 2018 р.
середа, 5 грудня 2018 р.
Усі жителі Хмельниччини заплатять борг
ТОВ "Хмельницькгаз Збут" в рахунках про сплату за листопад місяць повідомило усіх жителів Хмельницької області про заборгованість за період від 1 грудня 2015 по 30 вересня 2018 року . Заборгованість виникла в звязку з різницею в обємах спожитого газу в стандартних і робочих умовах. Величина такого боргу залежить від обсягу спаленого газу у вищезгаданий період. Наприклад у невеликих квартирах це 100 куб.м., в приватних будинках -до 400 і більше куб.м.
вівторок, 4 грудня 2018 р.
Екс-поліцейського з Красилова засудили на 5 років
Апеляційний суд Хмельницької області 29.11.18 залишив без змін вирок Красилівського районного суду, що засудив до позбавлення волі колишнього правоохоронця, який в 2014 році в смт Теофіполь, перебуваючи п`яним за кермом, збив пішохода на смерть.
Красилівський суд призначив винному покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Звинувачуваний був незгідним з таким рішенням, тому оскаржив його в апеляційному порядку, однак безрезультатно.
Джерело - прес-служба прокуратури Хмельницької області.
вівторок, 20 листопада 2018 р.
понеділок, 19 листопада 2018 р.
Заробітчани та безробітні заплотять подвійну ціну!
Але на практиці все виявилось по -іншому. Виявляється, що якщо громадянин платить ЄСВ за період, який пройшов, то стягується подвійне оподаткування!!! Тобто, сума до сплати буде - 4914,36. Більше того, навіть сплата цього податку не гарантує отримання субсидії, тому що кінцеве рішення в такому випадку буде приймати комісія в органах соцзахисту.
Президент України присвоїв почесне звання "Заслужений вчитель України" вчителю Волицької ЗОШ
Петро Порошенко присвоїв звання
“ЗАСЛУЖЕНИЙ ВЧИТЕЛЬ УКРАЇНИ”
ЗЕЛЕНЮК Валентині Миколаївні — учительці Волицької загальноосвітньої школи I–III ступенів Красилівського району, Хмельницька область. Також, Валентині Іванівні вручено нагрудний знак,відповідно до Указу Президента України № 300/2018 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня працівників освіти».
Водія, який пив пиво на очах у красилівських поліцейських засудили
Стало відомо рішення суду по курйозній справі в Красилівському районі.
Суть справи: 29.03.2018 , у нічну пору красилівські поліцейські зупинили автомобіль. Водій вийшовши з машини демонстративно почав пити пиво ( ще до медогляду і встановлення стану алкогольного сп’яніння). Після дослідження відеодоказу в суді ці факти підтвердилися.
Варто також зазначити, що правопорушник довгий час не з’являвся на судові засідання, подаючи клопотання про їх перенесення. Мовляв, він лежить у лікарні й за станом здоров’я прийти до суду не може. Утім, за словами лікарів, його стан дозволяв відлучатися з медустанови. Тож неявку без поважних причин на судове засідання, призначене за два дні до спливу строків розгляду справи, суд оцінив як спробу уникнути відповідальності за вчинене – і розглянув її за відсутності правопорушника.
Вирок суду у справі: 3 роки без права керувати транспортними засобами та 20400 грн. штрафу – таке покарання призначив Красилівський районний суд. Правопорушником виявився охоронець одного з агропідприємств району.
інформаційне джерело- пресслужба Хмельницького Апеляційного суду
неділя, 18 листопада 2018 р.
Прокурора, який обвинувачував П.Королюка звинуватили в провокації хабарництва.
Неочікуваний поворот у справі колишнього директора ДП "Красилівський агрегатний завод".
Прокурора, який обвинувачував П.Королюка звинуватили в провокації хабарництва. Нагадаємо, що П.Королюк був затриваний в 2016 році на хабарі в $23 000 та 2 000 EUR. Військова прокуратура стверджувала, що П.Королюк пропонував вищезгаданий хабар прокурору за непритягнення до кримінальної відповідальності, а також повернення грошових коштів в сумі близько 70 тисяч доларів, різною валютою, вилучених під час проведення обшуку. Прокурор відмовився, а директора затримали по ч. 3 ст. 369 УК України (пропозиція і надання неправомірної вигоди службовій особі).
Звинувачували директора ГП в тому, що він "діючи умисно, з корисливих мотивів" і порушуючи дві статі Конституції, декілька законів і підзаконні акти незаконно придбав в частині А3013 (с. Грузевица Хмельницького району Хмельницької області) дві партії утримувачів БД3-УСК і зберігав це майно, свідомо отримане злочинним шляхом. Керівник держпідприємства пояснив, що в 2013 рік був поміщений договір на виготовлення і постачання в республіку Індія балочних утримувачів "БД3-УСК-А" на загальну суму більше 18 мільйонів доларів. Корпуси в їм в Україні не виготовлялися і купувалися в Росії. Після припинення стосунків з нею виконання контракту виявилося під загрозою. За зрив контракту "Красиловскому агрегатному заводу" погрожували санкції і банкрутство. Королюк дізнався про списання літаків у ВСУ і здачу їх в металобрухт разом з приладами "БД3-УСК" і домовився із заступником начальника логістики по технічному забезпеченню - начальника Управління технічного забезпечення логістики по технічному забезпеченню - начальника Управління технічного забезпечення логістики командування Повітряних сил ВСУ про обмін утримувачів на металобрухт аналогічної ваги і якості.
29 грудня 2015 року був організований перший трансфер і на завод доставили 28 списаних виробів "БД3-УСК". 28 січня 2016 року той же співробітник заводу поїхав на обмін ще раз. Коли автомобіль повертався, його затримали правоохоронці. Офіційно ніяких угод між "Красиловским агрегатним заводом" і військовою частиною не було.
У суді Королюк розповів, що 31 січня 2016 року розмовляв з військовим прокурором, який виявився сином його старого знайомого. Він просив прокурора повернути заводу комплектуючі для виконання контракту з індійською фірмою. Прокурор поскаржився йому на поганий матеріальний стан. На що Королюк ніби запропонував спонсорську допомогу, яку до цього вже двічі надавав військовій прокуратурі Хмельницького гарнізону. В якості допомоги він запропонував 5000 гривен, на що прокурор засміявся. Тоді він запропонував 5000 доларів і прокурора відповів: "Ви що такий бідний, ..можете і більше" і пообіцяв порадитися з керівництвом .
2 лютого 2016 року прокурор запросив Королюка до себе в кабінет. На зустрічі він просив прокурора також дати можливість підприємству працювати і повернути безпідставно вилучені у його дочки і зятя засоби. Тоді прокурор запропонував написати розписку, що він отримав вилучені в його кабінеті гроші (18145 доларів і 2000 євро), які йому насправді не повернуть, і додатково привезти 5000 доларів. Наступного дня Королюк привіз конверт і написав розписку. Після цього його затримали. Обвинувачений вважає, що прокурор його спровокував.
У 2016 році чотирьох чоловік, у тому числі командира військової частини і начальника сховища, засудили за недбале відношення до військової службової, що завдало істотної шкоди. У усіх випадках затверджено угоди про визнання винності. Відносно начальника управління технічного забезпечення логістики командування Повітряних сил ВСУ звинувачувальний акт спрямований до суду.
Проте суд не визнав більше ранні рішення судів вироками преюдиції (обов'язковість для усіх судів прийняти без перевірки доказів факти, встановлені судовим рішенням, що набрало чинності, у іншій справі), а також побачив провокацію на хабар з боку прокурора. Крім того, суд встановив порушення перебування під слідством. Справу розслідували слідчі військової прокуратури Західного регіону України, у відомстві якої працював прокурор-викривач. Таке перебування під слідством справи визначив головний військовий прокурор Анатолій Матіос. Посада директора ГП "Красиловский агрегатний завод" не належить до категорії "А" посад державної служби. Суд порахував, що справа була підслідним слідчим слідчого відділення Красиловского ОП ГУНП в Хмельницькій області. Якби посада Королюка належала до категорії "А", та справа повинна була б розслідувати НАБУ.
Враховуючи усі порушення і встановлені факти підбурювання до передачі хабаря суд визнав усі докази звинувачення неприпустимими. Також суд відмінив Королюку запобіжний у вигляді 5 млн грн запоруки захід і ухвалив повернути засоби заставникові. Вирок може бути оскаржений впродовж 30 днів з дня його проголошення.
Прокурора, який обвинувачував П.Королюка звинуватили в провокації хабарництва. Нагадаємо, що П.Королюк був затриваний в 2016 році на хабарі в $23 000 та 2 000 EUR. Військова прокуратура стверджувала, що П.Королюк пропонував вищезгаданий хабар прокурору за непритягнення до кримінальної відповідальності, а також повернення грошових коштів в сумі близько 70 тисяч доларів, різною валютою, вилучених під час проведення обшуку. Прокурор відмовився, а директора затримали по ч. 3 ст. 369 УК України (пропозиція і надання неправомірної вигоди службовій особі).
Звинувачували директора ГП в тому, що він "діючи умисно, з корисливих мотивів" і порушуючи дві статі Конституції, декілька законів і підзаконні акти незаконно придбав в частині А3013 (с. Грузевица Хмельницького району Хмельницької області) дві партії утримувачів БД3-УСК і зберігав це майно, свідомо отримане злочинним шляхом. Керівник держпідприємства пояснив, що в 2013 рік був поміщений договір на виготовлення і постачання в республіку Індія балочних утримувачів "БД3-УСК-А" на загальну суму більше 18 мільйонів доларів. Корпуси в їм в Україні не виготовлялися і купувалися в Росії. Після припинення стосунків з нею виконання контракту виявилося під загрозою. За зрив контракту "Красиловскому агрегатному заводу" погрожували санкції і банкрутство. Королюк дізнався про списання літаків у ВСУ і здачу їх в металобрухт разом з приладами "БД3-УСК" і домовився із заступником начальника логістики по технічному забезпеченню - начальника Управління технічного забезпечення логістики по технічному забезпеченню - начальника Управління технічного забезпечення логістики командування Повітряних сил ВСУ про обмін утримувачів на металобрухт аналогічної ваги і якості.
29 грудня 2015 року був організований перший трансфер і на завод доставили 28 списаних виробів "БД3-УСК". 28 січня 2016 року той же співробітник заводу поїхав на обмін ще раз. Коли автомобіль повертався, його затримали правоохоронці. Офіційно ніяких угод між "Красиловским агрегатним заводом" і військовою частиною не було.
У суді Королюк розповів, що 31 січня 2016 року розмовляв з військовим прокурором, який виявився сином його старого знайомого. Він просив прокурора повернути заводу комплектуючі для виконання контракту з індійською фірмою. Прокурор поскаржився йому на поганий матеріальний стан. На що Королюк ніби запропонував спонсорську допомогу, яку до цього вже двічі надавав військовій прокуратурі Хмельницького гарнізону. В якості допомоги він запропонував 5000 гривен, на що прокурор засміявся. Тоді він запропонував 5000 доларів і прокурора відповів: "Ви що такий бідний, ..можете і більше" і пообіцяв порадитися з керівництвом .
2 лютого 2016 року прокурор запросив Королюка до себе в кабінет. На зустрічі він просив прокурора також дати можливість підприємству працювати і повернути безпідставно вилучені у його дочки і зятя засоби. Тоді прокурор запропонував написати розписку, що він отримав вилучені в його кабінеті гроші (18145 доларів і 2000 євро), які йому насправді не повернуть, і додатково привезти 5000 доларів. Наступного дня Королюк привіз конверт і написав розписку. Після цього його затримали. Обвинувачений вважає, що прокурор його спровокував.
У 2016 році чотирьох чоловік, у тому числі командира військової частини і начальника сховища, засудили за недбале відношення до військової службової, що завдало істотної шкоди. У усіх випадках затверджено угоди про визнання винності. Відносно начальника управління технічного забезпечення логістики командування Повітряних сил ВСУ звинувачувальний акт спрямований до суду.
Проте суд не визнав більше ранні рішення судів вироками преюдиції (обов'язковість для усіх судів прийняти без перевірки доказів факти, встановлені судовим рішенням, що набрало чинності, у іншій справі), а також побачив провокацію на хабар з боку прокурора. Крім того, суд встановив порушення перебування під слідством. Справу розслідували слідчі військової прокуратури Західного регіону України, у відомстві якої працював прокурор-викривач. Таке перебування під слідством справи визначив головний військовий прокурор Анатолій Матіос. Посада директора ГП "Красиловский агрегатний завод" не належить до категорії "А" посад державної служби. Суд порахував, що справа була підслідним слідчим слідчого відділення Красиловского ОП ГУНП в Хмельницькій області. Якби посада Королюка належала до категорії "А", та справа повинна була б розслідувати НАБУ.
Враховуючи усі порушення і встановлені факти підбурювання до передачі хабаря суд визнав усі докази звинувачення неприпустимими. Також суд відмінив Королюку запобіжний у вигляді 5 млн грн запоруки захід і ухвалив повернути засоби заставникові. Вирок може бути оскаржений впродовж 30 днів з дня його проголошення.
субота, 17 листопада 2018 р.
В Красилівському районі викрали та пошкодили автомобіль
Подія сталася вчора, 15 листопада, близько 17.30 години в райцентрі Красилів. Громадяни повідомили до поліції про те, що на окраїні міста перекинувся автомобіль. З’ясувалось, що його викрали. У Красилівському відділі поліції одразу було створено кілька пошукових груп, і вже за 3 години зловмисника знайшли. © Офіційний сайт Національної поліції: https://hm.npu.gov.ua/news/dtp/na-xmelnichchini-policzejski-vprodovzh-kilkox-godin-rozshukali-molodika-yakij-vikrav-avtomobil-i-skojiv-na-nomu-dtp/
Подія сталася вчора, 15 листопада, близько 17.30 години в райцентрі Красилів. Громадяни повідомили до поліції про те, що на окраїні міста перекинувся автомобіль. З’ясувалось, що його викрали. У Красилівському відділі поліції одразу було створено кілька пошукових груп, і вже за 3 години зловмисника знайшли. © Офіційний сайт Національної поліції: https://hm.npu.gov.ua/news/dtp/na-xmelnichchini-policzejski-vprodovzh-kilkox-godin-rozshukali-molodika-yakij-vikrav-avtomobil-i-skojiv-na-nomu-dtp/
Подія сталася вчора, 15 листопада, близько 17.30 години в райцентрі Красилів. Громадяни повідомили до поліції про те, що на окраїні міста перекинувся автомобіль. З’ясувалось, що його викрали. У Красилівському відділі поліції одразу було створено кілька пошукових груп, і вже за 3 години зловмисника знайшли. © Офіційний сайт Національної поліції: https://hm.npu.gov.ua/news/dtp/na-xmelnichchini-policzejski-vprodovzh-kilkox-godin-rozshukali-molodika-yakij-vikrav-avtomobil-i-skojiv-na-nomu-dtp/
Подія сталася вчора, 15 листопада, близько 17.30 години в райцентрі Красилів. Громадяни повідомили до поліції про те, що на окраїні міста перекинувся автомобіль. З’ясувалось, що його викрали. У Красилівському відділі поліції одразу було створено кілька пошукових груп, і вже за 3 години зловмисника знайшли. © Офіційний сайт Національної поліції: https://hm.npu.gov.ua/news/dtp/na-xmelnichchini-policzejski-vprodovzh-kilkox-godin-rozshukali-molodika-yakij-vikrav-avtomobil-i-skojiv-na-nomu-dtp/
Як виявилось, 26-річний житель одного із сіл району залишив свій «Mercedes Vito» знайомому на ремонт. Коли господаря не було вдома, 27-річний молодик, який йому допомагає, без будь-якого дозволу взяв автівку та поїхав кататися.
Та далеко зловмисник не заїхав — за містом автівка перекинулась. Водій з місця події зник. Про ДТП до Красилівського відділу поліції повідомили свідки. Правоохоронці одразу з’ясували, кому належить автівка і хто міг її викрасти. Було створено декілька пошукових груп, і вже за 3 години підозрюваного розшукали в одному із мікрорайонів міста. Він перебував у стані алкогольного сп’яніння. У скоєному молодик зізнався.
По даному факту відкрито кримінальне провадження за ст. 286 ( Порушення правил безпеки дорожнього руху) Кримінального кодексу України. Наразі слідчі з’ясовують всі обставини події.
© Офіційний сайт Національної поліції: https://hm.npu.gov.ua/news/dtp/na-xmelnichchini-policzejski-vprodovzh-kilkox-godin-rozshukali-molodika-yakij-vikrav-avtomobil-i-skojiv-na-nomu-dtp/Як виявилось, 26-річний житель одного із сіл району залишив свій «Mercedes Vito» знайомому на ремонт. Коли господаря не було вдома, 27-річний молодик, який йому допомагає, без будь-якого дозволу взяв автівку та поїхав кататися.
Та далеко зловмисник не заїхав — за містом автівка перекинулась. Водій з місця події зник. Про ДТП до Красилівського відділу поліції повідомили свідки. Правоохоронці одразу з’ясували, кому належить автівка і хто міг її викрасти. Було створено декілька пошукових груп, і вже за 3 години підозрюваного розшукали в одному із мікрорайонів міста. Він перебував у стані алкогольного сп’яніння. У скоєному молодик зізнався.
По даному факту відкрито кримінальне провадження за ст. 286 ( Порушення правил безпеки дорожнього руху) Кримінального кодексу України. Наразі слідчі з’ясовують всі обставини події.
© Офіційний сайт Національної поліції: https://hm.npu.gov.ua/news/dtp/na-xmelnichchini-policzejski-vprodovzh-kilkox-godin-rozshukali-molodika-yakij-vikrav-avtomobil-i-skojiv-na-nomu-dtp/інформаційне джерело -СК ГУНП в Хмельницькій області.
пʼятниця, 16 листопада 2018 р.
середа, 14 листопада 2018 р.
Суд виніс рішення в справі Петра Королюка
Хмельницький міськрайонний суд визнав не винним Петра Королюка, який був затриманий 16 лютого 2016 р. П.Королюка звинувачували в тому, що він, будучи директором ДП «Красилівський агрегатний завод», придбав в одній з військових частин області балочні кріплення під крило літаків СУ-24 для перенесення авіаційних бомб.
«Правоохоронні органи в обвинувальному акті вказували, що керівник, діючи умисно, із корисливим мотивом, зберігав указане вище майно, завідомо одержане злочинним шляхом, за відсутності ознак легалізації (відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом) на території ДП «Красилівський агрегатний завод», - повідомляють у прес-службі Хмельницького міськрайонного суду.
За даними суду, обвинувачений свою вину у вчиненні злочинів, не визнав та пояснив, що у 2013 році очолюване ним державне підприємство «Красилівський агрегатний завод» уклало контракт (договір комісії) на виготовлення та поставку до республіки Індія балочних тримачів «БД3-УСК-А» на загальну суму понад 18 мільйонів доларів США.
"Один із комплектуючих, а саме корпуса до цих балочних тримачів, в Україні не виготовлялись і ДП «Красилівський агрегатний завод» купувало їх в Російській Федерації. У зв’язку із припиненням відносин із Росією, через анексію нею Криму та агресію у Донецькій та Луганській областях, під загрозою зриву стало виконання вищевказаного контракту, що могло призвести, у разі застосування передбачених вказаним контрактом санкцій, до банкрутства ДП «Красилівський агрегатний завод». Дізнавшись про списання літаків у Збройних Силах України і здачу їх на металобрухт, в тому числі і приборів «БД3 – УСК», він звернувся до командування Повітряних Сил Збройних Сил України з проханням про обмін списаних балочних тримачів «БД3-УСК» на аналогічної ваги та якості металобрухт, оскільки мав намір використати їх корпуси до приборів, які виготовляло ДП «Красилівський агрегатний завод» на виконання вказаного договору комісії, на що отримав згоду, відповідно обмін відбувся та завод отримав тримачі", - йдеться у повідомленні суду.
Також Петра Королюка звинували в тому, що він запропонував прокурору військової прокуратури, який здійснював процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні, неправомірну вигоду в розмірі понад 20 тисяч доларів США за припинення проведення подальших слідчих (розшукових) дій.
Суд, дослідивши матеріали справи, визнав недопустимими усі докази, надані стороною обвинувачення.
Отож, директора ДП «Красилівський агрегатний завод» визнали невинним. Але вирок Хмельницького міськрайонного суду ще може бути оскаржений.
Нагадаємо, що в квітні 2016 того ж року Петро Королюк вийшов на волю під заставу в 5 мільйонів гривень.
вівторок, 23 жовтня 2018 р.
Спомини про козаків-реєстровців із Красилова
За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:
Спомини про козаків-реєстровців із Красилова
З давніх-давен земля Красилівська славилася не тільки трудолюбивими землеробами, славними ратаями- хлібодарами, але й не меншою мірою людьми ратними – відважними вояками, які, часто йдучи від селянської сохи, змушені були братися за грізні мечі та списи й боронити рідний край від грабіжницьких нападів не тільки віддалених татаро-турецьких яничарів 1489, 1573-го,1593, 1595-го й пізніше – 1618-го,1624, 1648 років, але й від зажерливої сусідньої польської шляхти, яка віками грабувала нашу землю й нещадно гнобила багатостраждальний український народ.
Це тут, на наших землях, народилися грізні козацькі слова – пересторога польській шляхті: «Знай, ляше, по Случ – наше!». Всезростаючі розмахи козацько-селянських антишляхетських повстань, особливо починаючи з так званого «повстання Косинського» (1591-1593 рр.) під проводом цього українського військового діяча Речі Посполитої, гетьмана козаків-низовиків, полковника війська Запорозького реєстрового Криштофа Косинського, справили величезний вплив козацтва на тогочасне: українське життя, масове покозачення селян і мішан краю.
Але історія народження реєстрового козацтва почалася значно раніше часів Криштофа Косинського. Принаймні, за Жигмонта І було наказано 1541 року зробити перепис козаків Київщини, Канівшини й Черкащини. А Жигмонт II Август 1572 року доручив Снятинському старості Миколі Язловецькому залучити козаків на державну службу, тож 300 козаків уперше були записані в реєстр. Старшим над реєстровцями поставили шляхтича Яна Бадовського. Так виникла назва урядових козацьких формувань – реєстрові, чим було покладено початок нового формування організаційної структури козацтва, яка набула дальшого розвитку вже при королеві Стефану Баторії.
З академічних джерел можна довідатись, що «…1578 року король Стефан Баторій, розпочинаючи війну з Московією, вирішив використати для неї козаків, які досі завдавали польському урядові багато клопотів, раз у раз шарпаючи турків і татар. Восени 1578 року у Львові з п’ятьма уповноваженими від козаків було укладено «постанову з низівцями».
Цією постановою Стєфан Баторій доручив тому ж Язловецькому здійснити реформу козацького війська. Полк складався з 500 козаків, яким виплачували по 6 кіп литовських грошів і видавали сукно на жупан. Осередком козаків визначалося місто Трахтемирів (нижче Києва). Дія постанови стосувалася всього періоду війни з Московією.
«Старшим» або ж «гетьманом» полку (як тоді називали його козаки) став шляхтич Ян Оришовський, а його помічником і писарем Бегер.
Реєстр цього полку було складено 1581-го року, що дає можливість установити національний склад реєстрових: понад 80% українців і білорусів, 10% поляків…» і т. д. .
Тож перебіг тодішніх подій щодо козацького питання загалом відомий. Як і те, що «… новий набір козаків відбувся 1583 року (600 чоловік), 1590-го року на службу прийняли тисячу козаків. Польський уряд залучав козаків на державну службу під час воєн, коли ж війна закінчувалась, військовий люд повертався в Україну».
Така в загальних рисах історична прелюдія події, що відбулася 13 червня 1991 року, коли за підписом Ярослава Дзири у газеті «Літературна Україна» було вперше оприлюднено українською мовою той самий надзвичайно важливий документ, обійдений свого часу, здається, не без умислу, увагою радянської історіографії, а саме – «Реєстр 1581 року». Публікапія цього документа мовби «оживила» загалом відомі історичні події, в яких брали участь і наші зємляки-красилівчани, розкрила живі поіменні деталі цих подій.
Автор Я.Дзира у своїй статті «Перший паспорт козацтва. Найдавніший реєстр низового війська. 1581 рік» конкретно повідомляє, що «…в архіві давніх актів Варшави «Скарбі короннім» уже 410 років зберігаються жовклі аркуші, на яких латинськими літерами записано, точніше – протранскрибовано імена, прізвища й міста першого реєстру козацького полку 1581 року. Давні архіви Варшави зберегли список 532 козаків і старшин-шляхтичів, яким ЗО березня 1581 року видавали платню за участь у Лівонській війні (1558-1583 рр.). «Реєстр козаків низових запорозьких і річкових, які ходили на військову службу з його милістю королем до Москви, складений під час видачі сукна і грошей останньої чверті року служби. Привіз і виплачував вояцький заробіток пан Собестіан Нездвіцький, слуга милості пана Станіслава Дроєвського, каштеляна перемишльського, шафара земель руських, року нинішнього 1581, місяця марця, дня 3О».
Серед тих, хто числився у реєстрі козаків під керівництвом 24-го отамана Бенедикта Брагінця, були козаки Хришко і Степан із Красилова та Семен Красиловець. Цей список, у якому значаться й наші відважні земляки, і є найдавнішим реєстром козацького війська. Згодом полк під орудою поручника козаків низових запорозьких Яна Оришовського брав участь у походах на Крим, Молдову й Австрію.
Далі, шо дуже важливо, у реєстрі замість прізвищ писар вказується ім’я та місце народження чи походження козака. У реєстрі написано близько 400 українців із Полісся, Наддніпрянщини, Поділля, Волині, Галичини, Підляшшя, Холмшини, Надсяння – крім Чернігово-Сіверської землі, яку на початку XVI ст. захопила Московська держава.
«Отже, – як далі зазначає Я.Дзира, – на пожовклих аркушах паперу відчитуємо імена українців від Перемишля, Ярослава,Грубсшова, Берестя, Турова, Любеча, Києва, Канева, Черкас. Запоріжжя, Ямполя і навіть Путивля». Тобто серед козаків- українців були вихідці з усієї України, що входила тоді до складу Речі Посполитої. А також у документах значиться й близько сотні козаків із білоруських країв, три десятки польських імен, п’ять «литовців» і три «латвійця».
Оприлюднений «Реєстр 1581 р.» – це унікальна пам’ятка збережених першопочатків творення історії українського козацтва за його географічним походженням та особовим і національним складом, тож пам’ять про наших відважних земляків невмируща.
Спомини про козаків-реєстровців із Красилова
За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:
Спомини про козаків-реєстровців із Красилова
З давніх-давен земля Красилівська славилася не тільки трудолюбивими землеробами, славними ратаями- хлібодарами, але й не меншою мірою людьми ратними – відважними вояками, які, часто йдучи від селянської сохи, змушені були братися за грізні мечі та списи й боронити рідний край від грабіжницьких нападів не тільки віддалених татаро-турецьких яничарів 1489, 1573-го,1593, 1595-го й пізніше – 1618-го,1624, 1648 років, але й від зажерливої сусідньої польської шляхти, яка віками грабувала нашу землю й нещадно гнобила багатостраждальний український народ.
Це тут, на наших землях, народилися грізні козацькі слова – пересторога польській шляхті: «Знай, ляше, по Случ – наше!». Всезростаючі розмахи козацько-селянських антишляхетських повстань, особливо починаючи з так званого «повстання Косинського» (1591-1593 рр.) під проводом цього українського військового діяча Речі Посполитої, гетьмана козаків-низовиків, полковника війська Запорозького реєстрового Криштофа Косинського, справили величезний вплив козацтва на тогочасне: українське життя, масове покозачення селян і мішан краю.
Але історія народження реєстрового козацтва почалася значно раніше часів Криштофа Косинського. Принаймні, за Жигмонта І було наказано 1541 року зробити перепис козаків Київщини, Канівшини й Черкащини. А Жигмонт II Август 1572 року доручив Снятинському старості Миколі Язловецькому залучити козаків на державну службу, тож 300 козаків уперше були записані в реєстр. Старшим над реєстровцями поставили шляхтича Яна Бадовського. Так виникла назва урядових козацьких формувань – реєстрові, чим було покладено початок нового формування організаційної структури козацтва, яка набула дальшого розвитку вже при королеві Стефану Баторії.
З академічних джерел можна довідатись, що «…1578 року король Стефан Баторій, розпочинаючи війну з Московією, вирішив використати для неї козаків, які досі завдавали польському урядові багато клопотів, раз у раз шарпаючи турків і татар. Восени 1578 року у Львові з п’ятьма уповноваженими від козаків було укладено «постанову з низівцями».
Цією постановою Стєфан Баторій доручив тому ж Язловецькому здійснити реформу козацького війська. Полк складався з 500 козаків, яким виплачували по 6 кіп литовських грошів і видавали сукно на жупан. Осередком козаків визначалося місто Трахтемирів (нижче Києва). Дія постанови стосувалася всього періоду війни з Московією.
«Старшим» або ж «гетьманом» полку (як тоді називали його козаки) став шляхтич Ян Оришовський, а його помічником і писарем Бегер.
Реєстр цього полку було складено 1581-го року, що дає можливість установити національний склад реєстрових: понад 80% українців і білорусів, 10% поляків…» і т. д. .
Тож перебіг тодішніх подій щодо козацького питання загалом відомий. Як і те, що «… новий набір козаків відбувся 1583 року (600 чоловік), 1590-го року на службу прийняли тисячу козаків. Польський уряд залучав козаків на державну службу під час воєн, коли ж війна закінчувалась, військовий люд повертався в Україну».
Така в загальних рисах історична прелюдія події, що відбулася 13 червня 1991 року, коли за підписом Ярослава Дзири у газеті «Літературна Україна» було вперше оприлюднено українською мовою той самий надзвичайно важливий документ, обійдений свого часу, здається, не без умислу, увагою радянської історіографії, а саме – «Реєстр 1581 року». Публікапія цього документа мовби «оживила» загалом відомі історичні події, в яких брали участь і наші зємляки-красилівчани, розкрила живі поіменні деталі цих подій.
Автор Я.Дзира у своїй статті «Перший паспорт козацтва. Найдавніший реєстр низового війська. 1581 рік» конкретно повідомляє, що «…в архіві давніх актів Варшави «Скарбі короннім» уже 410 років зберігаються жовклі аркуші, на яких латинськими літерами записано, точніше – протранскрибовано імена, прізвища й міста першого реєстру козацького полку 1581 року. Давні архіви Варшави зберегли список 532 козаків і старшин-шляхтичів, яким ЗО березня 1581 року видавали платню за участь у Лівонській війні (1558-1583 рр.). «Реєстр козаків низових запорозьких і річкових, які ходили на військову службу з його милістю королем до Москви, складений під час видачі сукна і грошей останньої чверті року служби. Привіз і виплачував вояцький заробіток пан Собестіан Нездвіцький, слуга милості пана Станіслава Дроєвського, каштеляна перемишльського, шафара земель руських, року нинішнього 1581, місяця марця, дня 3О».
Серед тих, хто числився у реєстрі козаків під керівництвом 24-го отамана Бенедикта Брагінця, були козаки Хришко і Степан із Красилова та Семен Красиловець. Цей список, у якому значаться й наші відважні земляки, і є найдавнішим реєстром козацького війська. Згодом полк під орудою поручника козаків низових запорозьких Яна Оришовського брав участь у походах на Крим, Молдову й Австрію.
Далі, шо дуже важливо, у реєстрі замість прізвищ писар вказується ім’я та місце народження чи походження козака. У реєстрі написано близько 400 українців із Полісся, Наддніпрянщини, Поділля, Волині, Галичини, Підляшшя, Холмшини, Надсяння – крім Чернігово-Сіверської землі, яку на початку XVI ст. захопила Московська держава.
«Отже, – як далі зазначає Я.Дзира, – на пожовклих аркушах паперу відчитуємо імена українців від Перемишля, Ярослава,Грубсшова, Берестя, Турова, Любеча, Києва, Канева, Черкас. Запоріжжя, Ямполя і навіть Путивля». Тобто серед козаків- українців були вихідці з усієї України, що входила тоді до складу Речі Посполитої. А також у документах значиться й близько сотні козаків із білоруських країв, три десятки польських імен, п’ять «литовців» і три «латвійця».
Оприлюднений «Реєстр 1581 р.» – це унікальна пам’ятка збережених першопочатків творення історії українського козацтва за його географічним походженням та особовим і національним складом, тож пам’ять про наших відважних земляків невмируща.
Як колишні Борисови стали Ткачуками
За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:
Про свого прадіда та історію походження свого родового прізвища розповів ветеран війни і праці, відома й шанована у Красилові людина – Федір Митрофанович Ткачук.
А було це так: після завершення Вітчизняної війни 1812-1813 рр. із наполеонівською армією мій прадід по батьківській лінії Павло Борисов (росіянин, уродженець селища Крутоярське Самарської губернії) проходив військову службу із м. Старокостянтинів Волинської губернії. Коли вийшов у відставку, отримав від держави, як учасник війни, дві десятини землі у с. Западинці. Там і одружився.
У Павла Борисова було два сини – Василь і Лук’ян. Присадибну ділянку землі розділили порівну. Але головним заняттям прадіда та його синів було ткацтво. Усіх трьох їх знали не лише в Западинцях, а й у всій окрузі – як справжніх майстрів ткацької справи. З того й пішло: односельці все частіше статі називати їх ткачуками, а згодом це наймення й стало їхнім неофіційним прізвищем. І тільки жителі старших поколінь більше шали їх як Борисових, а не Ткачуків. Але останнє виявилося живучішим – Ткачуки.
Ось так у минулому колишні Борисови стали Ткачуками – з ними це прізвище й залишилося навіки.
Козацька залога у Красилові
За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:
Дослідники історії Красилівщини неоднозначно ставляться щодо перебування козацьких залог у Красилові 1648-го – першої половини 1649-го років під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648-1657 рр). На думку Гжимайла Ю.Д., достовірнішу відповідь на це питання дає професор Кам’янець- Подільського національного університету ім. І. Огієнка Валерій Степанович Степанков. Під час розмови у Красилові вчений зазначив, що у серпні 1648-го року, враховуючи можливість поновлення воєнних дій із польським військом, Богдан Хмельницький наказав полковникові Данилу Нечаю зайняти ряд містечок, аби активніше спостерігати за просуванням противника.
Ймовірно, полковник перебував тоді у самому Красилові, коли близько тисячі жовнірів під проводом магната, коронного стражника війська польського Самійла Лаша (Ляша)13 10-12 вересня атакували містечко. Після жорстокого бою, в якому полягло кілька сотень козаків і жителів Красилова, Данило Нечай відійшов до Старокостянтинова, заманюючи в цей тактичний капкан польське військо (як задумав Богдан Хмельницький).
Навесні 1649 року у Красилові знаходилась залога остропільського полковника Кривоносенка (сина Масима Кривоноса ).Близько червня на неї напали 2 тисячі жовнірів камянецького каштеляна С.Лянцкоронського. Враховуючи нерівність сил ,козаки і ймовірно частина міщан відійшли до Старокостянтинова.
Козацька залога у Красилові
За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:
Дослідники історії Красилівщини неоднозначно ставляться щодо перебування козацьких залог у Красилові 1648-го – першої половини 1649-го років під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648-1657 рр). На думку Гжимайла Ю.Д., достовірнішу відповідь на це питання дає професор Кам’янець- Подільського національного університету ім. І. Огієнка Валерій Степанович Степанков. Під час розмови у Красилові вчений зазначив, що у серпні 1648-го року, враховуючи можливість поновлення воєнних дій із польським військом, Богдан Хмельницький наказав полковникові Данилу Нечаю зайняти ряд містечок, аби активніше спостерігати за просуванням противника.
Ймовірно, полковник перебував тоді у самому Красилові, коли близько тисячі жовнірів під проводом магната, коронного стражника війська польського Самійла Лаша (Ляша)13 10-12 вересня атакували містечко. Після жорстокого бою, в якому полягло кілька сотень козаків і жителів Красилова, Данило Нечай відійшов до Старокостянтинова, заманюючи в цей тактичний капкан польське військо (як задумав Богдан Хмельницький).
Навесні 1649 року у Красилові знаходилась залога остропільського полковника Кривоносенка (сина Масима Кривоноса ).Близько червня на неї напали 2 тисячі жовнірів камянецького каштеляна С.Лянцкоронського. Враховуючи нерівність сил ,козаки і ймовірно частина міщан відійшли до Старокостянтинова.
Як колишні Борисови стали Ткачуками
За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:
Про свого прадіда та історію походження свого родового прізвища розповів ветеран війни і праці, відома й шанована у Красилові людина – Федір Митрофанович Ткачук.
А було це так: після завершення Вітчизняної війни 1812-1813 рр. із наполеонівською армією мій прадід по батьківській лінії Павло Борисов (росіянин, уродженець селища Крутоярське Самарської губернії) проходив військову службу із м. Старокостянтинів Волинської губернії. Коли вийшов у відставку, отримав від держави, як учасник війни, дві десятини землі у с. Западинці. Там і одружився.
У Павла Борисова було два сини – Василь і Лук’ян. Присадибну ділянку землі розділили порівну. Але головним заняттям прадіда та його синів було ткацтво. Усіх трьох їх знали не лише в Западинцях, а й у всій окрузі – як справжніх майстрів ткацької справи. З того й пішло: односельці все частіше статі називати їх ткачуками, а згодом це наймення й стало їхнім неофіційним прізвищем. І тільки жителі старших поколінь більше шали їх як Борисових, а не Ткачуків. Але останнє виявилося живучішим – Ткачуки.
Ось так у минулому колишні Борисови стали Ткачуками – з ними це прізвище й залишилося навіки.
Польські повстанці на теренах нашого краю
За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:
Відтоді півтора століття минуло, як у Польщі 22 січня 1863 року вибухнуло національно-визвольне повстання проти соціального і національного гноблення польського народу російським самодержавством.
Військові дії на Правобережжі охопили Волинь,Поділля – зокрема північно- східну частину сучасної Хмельниччини. Полковник Едмунд Ружицький (1827-1893) був провідною постаттю польського січневого повстання в Україні. Обіймав посаду начальника провінційного відділення Русі, підпорядкованого Центральному народному комітетові у Варшаві. Командував найбільшим загоном, утвореним на українських землях – так званою волинською кіннотою. Свого часу навчався у кадетському корпусі в Петербурзі. Військовий досвід здобув у численних бойових операціях на Кавказі, а згодом став на шлях боротьби проти російського царизму за визволення Польщі.
У ніч із 8 на 9 травня загін Ружицького вийшов із Житомира на Любар. Оскільки південно-східна Волинь густо населена поляками, тож не випадково чимало з них (як це було в Косткові й Грицеві Заславського повіту), якщо й не брали безпосередньої участі у повстанні, то принаймні активно допомагали повстанським групам. Під час виступу повстанці оголошували «золоту грамоту» – документ, що надаватиме селянам землю. Закликали селян не відбувати поміщицькі повинності за садиби й польові угіддя та вимагати оплати грішми за виконання усіх видів робіт.
Повстанці 13 травня на чолі з полковником Ружицьким захопили місто Полонне. Частина жителів краю приєдналась до Ружицького, і кількість повстанців із 800 зросла до 2 тисяч осіб. Окремі були на конях. Озброєні шаблями, піками, косами, (і деякі навіть рушницями й пістолями, повстанці ліквідували документи волосного правління – символіку царської влади.
Після цього тут відбувся бій із царськими військами біля села Мирополь під Полонним. Втративши 127 осіб, Ружицький, не почекавшись допомоги від генерала Висоцького з Галичини, розпочав рейд територією Волинської і Подільської губерній.
За загоном Ружицького невідступно рухалися каральні царські війська. Захопивши Остропіль, проголосивши тут ліквідацію царської влади, загін вступив у Літинський повіт Подільської губернії. Потім був марш на північ аж до Любара, й далі селами Старокостянтинівського повіту. Карателі намагалися спровокувати бій біля села Лисінці.
Але, як пише відомий на Хмельниччині краєзнавець Євген Назаренко, «…Ружицький швидким маршем рушив на В. Медведівку. Та дві роти Орловського і Кременчуківського полків кількістю в 600 солдатів і сотня донських козаків (царських військ), здійснивши обхід, перерізали повстанцям шлях біля села В. Салиха Заславського повіту (тепер Красилівського району ).
Зосередивши головні сили у В. Салисі, карателі розташували частину загону у 800 метрах від села. Так для повстанців була влаштована пастка.
Та Ружицький розгадав це і, блокувавши дорогу на В. Медведівку, 26 травня зупинився з п’ятьма ескадронами в лісі навпроти с. В. Салиха. О 9 годині ранку повстанці розпочали стрімку атаку на царських карателів. Спочатку 5-й ескадрон галопом кинувся на солдатів. Коли ті відповіли залпом, на них послідовно рушили й інші ескадрони. Одночасно зі засідки повстанська кавалерія кинулася на обидва фланги противника.
Авангард карателів, не витримавши натиску повстанців, кинувся у В. Салиху, куди згадуваний 5-й ескадрон раніше них першим увірвався в село, а за ним і інші ескадрони. Карателі зазнали значних втрат. Після цього бою загін Ружицького ше 2 дні рухався до кордону – через Волишо, Новоставці, Антоніни, Олійники… Того ж дня, проїхавши села Воронці і Шибену, ескадрони досягли австрійського кордону й там були інтерновані».
Онук Петра Чечеля, власника с. Самчики Старокостянтинівського повіту, Якуб Чечель, коли вибухнуло повстання, став до його лав і загинув у битві під В. Салихою 26 травня 1863 року.
А син Гната Крупського, поміщика зі с. Ледянка (нині Красилівського району) Костянтин Гнатович Крупський – майбутній тесть Володимира Ульянова-Леніна, батько його дружини Надії Костянтинівни Крупської – також був учасником польського повстання 1863 року.
Царизм доклав чимало зусиль для порівняно швидкого придушення польського повстання. В хід пустили нещадні жорстокі розправи, страти, виселення повстанців і тих, хто їм допомагав, в інші регіони Росії, а найбільше – до Сибіру. До літа 1864-го року повстання фактично згасло. Воно зазнало поразки не тільки тому, що сили були нерівні (загальна кількість повстанців складала 15-20 тисяч чоловік), а найперше тому, що основна маса селянства не підтримала повсталих.
На 150-ті роковини – 22 січня 2013 року – у село В. Салиха, де колись під час польського повстання 1863 року відбулася масштабна битва, приїхала велелюдна делегація поляків Хмельниччини.
Відкрив церемонію вшанування загиблих повстанців другий секретар Генерального консульства Польщі в Україні Даміан Чарчинський. Професор Ян Глінчевський розповів про повстання 1863 року і битву біля В. Салихи. Його розповідь продовжив редактор газети «Слово польське» Євген Войціцький і ознайомив присутніх із друкованими матеріалами історії польського повстання.
На місце поховання полеглих у борні повстанців було покладено вінок від Генерального Консульства Польщі, запалено поминальні лампадки. Учасники пошанувадьного дійства читали молитви, співали народних польських пісень. Делегацію від Хмельницького обласного осередку поляків представляли її голова Франц Міцінський, голова осередку поляків Красилова Неля Карєва, голова осередку поляків с. Слобідка Красилівська Світлана Павловська, члени польських громад області, голова В.Салиської сільської ради В. Тимошук, культосвітні працівники.
А в травні 2013 року відкрито Пам’ятний знак на честь цієї історичної події.
Там, де колись був «куточок Заходу» в Антонінах
За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:
На зламі ХІХ-ХХ століть красою маєтку в Антонінах захоплювались усі, хто приїздив до цього волинського оазису. Більшість відвідувачів, побачивши Антоніни вперше, повторювали, наче зачаровані: «Господи, як славно!». Безперечно, Антоніни гарні й сьогодні. Але тоді вони були не тільки гарними, а й неповторно єдиними, яскраво вирізняючись з-поміж інших великих помість нашого краю. Ця неповторність відчувалась не тільки у розмірах чи багатстві, а й у досконалості кожної дрібниці, старанній довершеності всього, що тут було.
Давні літами, багаті традиціями й древністю садиби Сангушків, Потоцьких тривалий час залишалися незмінно молодими. Цю рукотворну перлину краю представляли просторий Антонінський палац, стайні, що не знали собі рівних не лише у нашому краї, але й у Європі, непокірні табуни арабських скакунів, оранжереї, псарня, ринок, готель, протипожежні споруди, чотирикласна польська гімназія, лікарня.
По обидва боки великого ставу двома рядами тягнулися чепурні будинки службовців маєтку, потопаючи в садах та квітниках.
Антонінський двір Юзефа й Гелени Потоцьких був у чудовому рукотворному парку з його лебедями, павами, фазанами, страусами, ланями, козулями і навіть. . верблюдами. Парковий ансамбль доповнювався оригінальними, надзвичайної краси архітектурними спорудами й пам’ятниками. Подружжя Потоцьких розширило парк великим фруктовим садом.
Віссю усього цього раю, сенсом його існування був грандіозний, збудований у стилі бароко, добре доглянутий палац із широким затишним і ослоненим подвір’ям, довкола якого все й зосереджувалося.
Перед Першою світовою війною Юзеф Потоцький проклав між Шепетівкою і Старокостянтиновим залізницю з двома бічними коліями до цукрових заводів у Шепетівці й Кременчуках. Прокладена Юзефом Потоцьким залізниця дозволила зручніше, а головне – масштабніше й ефективніше вивозити з цього краю продукцію — збіжжя, цукор, ліс тощо. Знатних гостей графа зустрічали на найближчій станції Антоніни, розташованій за 9 км на схід, і підвозили до маєтку графськими автомобілями. Відтепер Антоніни йменувалися в документах станцією і стали волосним центром Ізяславського повіту Волинської губернії. Тут працювала поштово-телеграфна станція. На 1913 рік населення Антонін становило 2009 чоловік.
Антонінський пан добре знався на підприємництві: зразково було поставлено фільваркове господарство, заклав рільниче, лісове й рибне господарства, кінні стайні для виведення племінних англійських, англо- арабських коней, які брали участь у європейських виставках, а пізніше постачав кіньми командний склад австрійської армії. Юзеф-Миколай Потоцький (1862-1922 рр.) – останній власник Антонін – був правнуком Яна Потоцького, онуком Романа Сангушка. Здобув блискучу юридичну освіту Львівіському університетіті, був камергером російського царського двору з 1886 року, австрійський підкоморій (суддя). Юзеф Потоцький – спадкоємець земель в Антонінах, Шепетівці, Смолдирові, палацу в Краківському передмісті.
У його маєтку діяли лісопильний завод, а також завод із виготовлення одеколону. Побудовано електростанцію, автомобільний гараж із майстернею, водогін від артезіанської свердловини, проведено телефон. У цей час добра антонінські складали 17 фільварків, 21 тисячу моргів землі. До речі, граф Юзеф Потоцький був першим на Волині, хто придбав автомобіль. Як пише кандидат історичних наук Сергій Єсюнін, «…в Антонінах він обладнав гараж, шо зовні був схожий на віллу в давньогерманському стилі. Перше авто — американський Олд мобіль», простенький і невибагливий, що добре підходив для грунтових доріг, Потоцький використовував в основному для розваг чис-ленних гостей маєтку і лише іноді для поїздок на свій цукровий завод у сусідні Кременчуки. Незабаром антонінський пан купив значно солідніший автомобіль французької фірми “Ля Бюір», а трохи пізніше придбав лімузин «Берліє». Автомобілі стали для Юзефа Потоцького справжньою пристрастю – 1913-го року в нього було вже 9 машин кращих європейських фірм». І це в той час, як у місті Проскурів їх усього було не більше двох десятків.
Перший аероплан у небі над Антонінами мешканці побачили 1911-го року. Із захопленням спостерігали антонінці за цим дивовижним дійством, як відважний льотчик кружляв над селом і лісом. Очевидець цієї події, згодом популярний польський письменник Казимир Лясковський у своєму прекрасному документальному творі про Антоніни розповідав так: «Волинський авіатор пан Малинський розпочав свій зліт у маєтку Верезне поблизу Рівного й долетів на першому етапі до села Забари біля Корця, звідти на другий день вилетів у напрямку до Шепетівки, але ця частіша його подорожі була небезпечною, тому що пілот мав пролетіти ЗО верст над великими лісами, які належали Графові Потоцькому і князеві Сангушку. Неподалік Шепетівки зіпсувався двигун, але це не завадило досвідченому авіаторові вдало приземлитися у Шепетівці.
Перечекавши там день – другий несприятливі погодні умови, Малинський вирушив до Антонін, долаючи останню відстань у 55 верст за 39 хвилин. В Антонінах сміливого льотчика чекала галаслива публіка разом із родиною графа Потоцького. Пан Малинський гостив у графа Потоцького в Антонінах 2 дні, а потім вирушив у подорож до Проскурова. Ця подорож сміливого льотчика стала справжньою сенсацією на Волині».
Маєток «Антоніни» після реконструкції палацу 1905-1908 років стає найвишуканішим палацо-парковим ансамблем на Волині. Парк, який обрамлював архітектурні будівлі масивом понад 20 га, стає також і найкращим на Волині. Ботанічна колекція парку нараховувала понад 3500 сортів квітів і чагарників. «Граф Потоцький, будучи членом Паризького академічного союзу, – зазначає краєзнавець Олександр Пажимський, – досліджував можливості проживання у наших широтах страусів і верблюдів.
Обирався 1896-1901 років віце-президентом Сільськогосподарського Київського Товариства, а 1906-1907 років-членом Першої Державної Думи в Росії від Волинської губернії».
Збагачує книгозбірню, започатковану Сангушками, до 20 тисяч томів, що стає найбільшою приватною бібліотекою на Волині, окремо колекціонує твори образотворчого мистецтва, культури, графіки. У залах висіли старовинні портрети князів Острозьких, полотна М.Матейка, Ж.-Б.Лампі, М. Баччіареллі, І.Брандта, Ф.Ласло, В.Коссака, старовинні гравюри. Грали витонченими формами бронза, мармурові скульптурні портрети короля Яна III Собєського, Понятовських – короля Станіслава Августа й примаса (архиєпископа) Міхала. Вражали колекції порцеляни севрської та корецької фабрик Сангушка, старовинна зброя, роги та шкіри екзотичних тварин.
У цей час Антоніни славилися і своїм парфорсним полюванням, влаштовуваним щорічно виключно для титулованої магнетерії. Для цього тут утримували, як уже згадувалося, великий табун чистокровних арабських та англійських коней, зграю собак, штат прислуги, споряджені зброярні, звіринці.
Полювання відбувалося у спеціальному парку-заповіднику, названому «Пилявин». То була вікова діброва за селом, котра пам’ятала ще часи козаччини.
На всю Європу славилися тутешні полювання на вепра, влаштовуванні Юзефом Потоцьким. Сам Потоцький був відомим мисливцем-спортсменом, часто полював на світових просторах поміж Білим та Голубим Нілом, у Сомалі, Цейлоні, на Далекому Сході. Навіть привіз одного разу в Антоніни живо го лева. До речі, цьому левові поставлено в парку пам’ятник, мистецьки виконаний із пісковика. А відомий німецький зоолог Карл Гагенбек привіз в Антоніни слона й американських бізонів.
У Потоцьких завжди було велелюддя гостей і тих, хто приїздив сюди у господарських справах. У “Маєтковій книзі відгуків», як писав К. Лясковський,«…були тисячі імен людей із різних кінців Європи».
“Куточком Заходу» називали маєток «Антоніни» численні гості.
У зв’язку з жорстокими й нищівними революційними перетурбаціями Потоцькі на початку 1918 року виїхали у Францію до замку Монтрезар на березі Лаури. Очевидиця цих подій Зофія Коссак-Шуцька У СВОЇЙ КНИЗІ «Вспомини з Волині 1917-1919» про це розповіла так: «У період гетьманату Скоропадського селяни порозбирали землі маєтку, збіжжя в копицях, сіно, але на будівлі не посягали й житла не грабували.
Можливо, тому, що керівник Головного управління мистецтв і національної культури уряду Скоропадського, а перед цим міністр закордонних справ гетьманату Лорошенко звернувся до міністра внутрішніх справ із проханням взяти під охорону палац графа Потоцького на Волині в Антонінах. Ця проблема була порушена українським послом у Відні В. Липинським.
Міністерство внутрішніх справ віддало розпорядження губернському комісарові Волині шодо забезпечення охорони палацу графа Потоцького .
У цей час, аби врятувати маєток від непроханих гостей, який опинився під загрозою пограбування, старенький лікар Щуцький, котрий усе життя прожив в Антонінах, створює з числа прислуги й службовців маєтку «Комітет працівників». А коли довірений пана Ліпш і його помічники самоусунулися від цих справ, офіційним головою комітету було обрано безграмотного сторожа Памфілова. Нашвидкуруч у місцевій майстерні було виготовлено печатку, й комітет почав діяти. Все, що знаходився в палаці, стайнях, прислуга оголосила своєю власністю. Після евакуації німців Антоніни зайняв отаман УНР Віденко. Комендантом Антонінського палацу призначили Яворського – робітника з сусіднього помістя.
Вояки Віденка, які оселилися у панських домах, крали все, що потрапляло їм під руки.
Комітет постійно «сварився» і ними, боронячи печатку і все те, що він оголосив своєю власністю.
«Комітет зумів зберегти все в маєтку – крім виїзної стайні і палацової пивниці. Запаси вин і горілки, зібрані в палаці, були такими великими, що про них ходили легенди. Тож петлюрівський штаб і його загони, що розмістилися поблизу, щедро користувалися ними протягом двох місяців. Два місяці тривала ця шалена п’яна оргія. Петлюрівці викочували на подвір’я столітні дубові бочки, рікою лилося з них вино, відрами носили горілку й зневажливо критикували «колишнього графа за якість напоїв, які вони оголосили кепськими. Вояки легковажно виливали їх серед двору, чи роздавали жінкам, як негідний чоловічий напій, густі, як олія, старі італійські та іспанські вина. Сам отаман Віденко щодня зранку пив мараскіно, розбавляючи самогоном та закусував копченою рибою. Решту дня пив шампанське також із самогоном».
Усе це закінчилося тим, що 12 серпня 1919 року, як писав «Кур’єр Варшавський», графський маєток підпалили більшовики під час протистояння зі січовими стрільцями УНР. Пожежа шаленіла три дні, знищивши палац і значну частину однорідного парку. Велику кількість творів мистецтва, меблів, бібліотеку й архівів вдалося врятувати палацовій обслузі й селянам. Коли в Антоніни 1920 року прийшли польські війська, зі залізничної станції Чорний Острів цінності перевозять до Варшави, а пізніше – до Києва. Одначе існує версія, як пише краєзнавець П. Казимірова з міста Хмельницький, що «… панський маєток спочатку пограбували, а потім спалили самі ж селяни».
У сучасних Антонінах від старого маєтку збереглися флігель палацу, мурований манеж початку XIX ст., стайні, гараж, ряд будівель, де жили робітники маєтку, три брами з розкішною огорожею, альтанка, скульптура левів, сторожка.
Так закінчилась епоха розкошування власників Антонінського маєтку. Й так непростимо безглуздо й безкарно було знищено рукотворне європейське диво – грандіозний палац із 147 кімнат найкрасивішого і найбагатшого на Волині палацо-паркового ансамблю в Антонінах. Цю перлину Волині – маєток, що захоплював людей своєю вишуканою красою, усіх вражав «магнатським багатством, англійським лоском, французькою елегантністю, голландською чистотою», представники роду Сангушків і Потоцьких створювали руками тисяч людей протягом півтораста літ.
Гусар Агафон Сорока і його бойові побратими
За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:
Мабуть, уже й не залишилося мешканців у селі у Мовчани, хто пам’ятав би й міг би розповісти про свого односельця Сороку Агафона (Аніфона) Давидовича. Згідно з переказами, народився Агафон Сорока в Мовчанах 1867 року. Під час служби в царській армії був гусаром. Служив у Меджибожі. За участь у воєнних походах одержав чимало відзнак командування, мав нагороди, а коли приїздив додому «на побувку», дівчата цілої округи всі очі видивляли на стрункого красеня. Славнозвісний 12-й Охтирський гусарський полк, у якому служив Агафон Сорока, був одним із найстаріших і заслужених полків Імператорської Росії.
Історик-дослідник Євген Хмельницький пише, що цей козацький полк було створено у Слобідській Україні 1651-го року у фортеці Охтирка. Свій перший далекий похід у складі української дивізії охтирські козаки здійснили в кінці 1700-го року. Як і інші слобідські козацькі полки, Охтирський полк пізніше перетворюють у гусарський.
У складі корпусу О. В. Суворова Охтирці 1774-го року бере учать участь у облозі турецьких фортець Сілістра, Рушук, Шумла і а інших. Немеркнучу славу здобули охтирські козаки 1812-го у війні з наполеонівською армією. Охтирський гусарський полк у Бородинській битві 10 разів атакував ворога у кінному бою. За це його було нагороджено 19-ма срібними трубами.За заслуги у закордонному поході 1813 року гусари отримали особбливі знаки з написом «За отличиє 14 августа 1813» і брали участь в урочистому вступі союзницьких військ у Париж.
Служили в цьому полку відомий поет і партизан, а згодом генерал Денис Давидов, композитор Олександр Аляб’єв, декабрист Артемон Муравйов, нащадки поета Михайла Лєрмонтова.
Не раз довелося охтирцям битися з турками в російсько- турецьких війнах – 1828, 1877-1878 рр.
А 1896-го року Охтирський гусарський полк остаточно «оселяється» у містечку Меджибіж Летичівського повіту Подільської губернії, штаб-квартира якого розташовувалась у старовинному замку магнатів Синявських- Чарторийських. Ескадрони квартирувались у навколишніх селах.
Імператор Микола II 1901-го року на знак особливого благовоління призначив шефом полку свою молодшу сестру – княгиню Ольгу Олександрівну.
З 1 червня по серпень 1915-го, в роки Першої світової війни, госпіталь Охтирського гусарського полку перебував у Проскурові.
12 й гусарський Охтирський полк воював і в складі 8-і Російської армії генерала О.А. Брусилова. 8а своїми бойовими характеристиками тодішня російська кіннота була набагато кращою, ніж кавалерії інших країн-учасниць Першої світової війни. У квітні 1916 року під час Брусилівського прориву на австрійському фронті під Луцьком загинув у кінній атаці Яків Петрович Дорошенко –дядько нині, на жаль, покійного Владислава Михайловича Дорошенка, донедавна мешканця міста Красилів. Ось як писала про цю героїчну смерть газета «Новое время» від 29 травня 1916 року: «27 мая пал смертью храбрьіх Яков І Іетрович Дорошенко, корнет 12-го гусарского Ахтьірского полка.
Після Лютневої революції 1917 року Охтирський полк припинив своє існування. Дехто з охтирців після розформування служив у 1-му полку Червоного козацтва Віталія Примакова, інші – у війську Польському.
Що ж до Агафона Сороки, то після цих подій відважний п’ятдесятилітній гусар повернувся в рідне село Мовчани. Після важкого поранення Агафон Давидович майже не розмовляв, тому ми дуже мало знаємо про нього. Відомо, шо згодом працював у городній бригаді місцевого колгоспу ім. Червоної козачої дивізії. Помер А.Д.Сорока 1947-го року в Мовчанах у вісімдесятирічному віці.
Так завершив своє життя наш краянин Агафон Давидович Сорока, чиє ім’я навічно вписане історією особового складу славетного Охтирського гусарського полку і в історію рідного краю.
Перший трактор на Красилівщині
За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:
Перший трактор на ланах Красилівіцини появився 1913-го року в маєтку дворянки Аделії Киневич. «У той час, – зазначає краєзнавець Сергій Петрович Єсюнін, – Аделія Киневич володіла майже двома тисячами десятин землі в селах Яворівці, Волиця, Малі Зузуленці.
Побачивши в Польщі на сільськогосподарській виставці американський трактор фірми «Харт-Парр», вона без вагань купила його для обробітку власної землі. Трактор справив незабутні враження на всіх очевидців-землевласників і землегосподарів Поділля й Волині. Кожного тижня протягом року до маєтку Аделії Киневич постійно приїжджали «екскурсанти» для того, щоб побачити диво-машину. У липні 1914 року до Проскурівського повіту була навіть спеціально організована поїздка півсотні селян для ознайомлення з механічним обробітком землі за допомогою трактора».
Гусар Агафон Сорока і його бойові побратими
За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:
Мабуть, уже й не залишилося мешканців у селі у Мовчани, хто пам’ятав би й міг би розповісти про свого односельця Сороку Агафона (Аніфона) Давидовича. Згідно з переказами, народився Агафон Сорока в Мовчанах 1867 року. Під час служби в царській армії був гусаром. Служив у Меджибожі. За участь у воєнних походах одержав чимало відзнак командування, мав нагороди, а коли приїздив додому «на побувку», дівчата цілої округи всі очі видивляли на стрункого красеня. Славнозвісний 12-й Охтирський гусарський полк, у якому служив Агафон Сорока, був одним із найстаріших і заслужених полків Імператорської Росії.
Історик-дослідник Євген Хмельницький пише, що цей козацький полк було створено у Слобідській Україні 1651-го року у фортеці Охтирка. Свій перший далекий похід у складі української дивізії охтирські козаки здійснили в кінці 1700-го року. Як і інші слобідські козацькі полки, Охтирський полк пізніше перетворюють у гусарський.
У складі корпусу О. В. Суворова Охтирці 1774-го року бере учать участь у облозі турецьких фортець Сілістра, Рушук, Шумла і а інших. Немеркнучу славу здобули охтирські козаки 1812-го у війні з наполеонівською армією. Охтирський гусарський полк у Бородинській битві 10 разів атакував ворога у кінному бою. За це його було нагороджено 19-ма срібними трубами.За заслуги у закордонному поході 1813 року гусари отримали особбливі знаки з написом «За отличиє 14 августа 1813» і брали участь в урочистому вступі союзницьких військ у Париж.
Служили в цьому полку відомий поет і партизан, а згодом генерал Денис Давидов, композитор Олександр Аляб’єв, декабрист Артемон Муравйов, нащадки поета Михайла Лєрмонтова.
Не раз довелося охтирцям битися з турками в російсько- турецьких війнах – 1828, 1877-1878 рр.
А 1896-го року Охтирський гусарський полк остаточно «оселяється» у містечку Меджибіж Летичівського повіту Подільської губернії, штаб-квартира якого розташовувалась у старовинному замку магнатів Синявських- Чарторийських. Ескадрони квартирувались у навколишніх селах.
Імператор Микола II 1901-го року на знак особливого благовоління призначив шефом полку свою молодшу сестру – княгиню Ольгу Олександрівну.
З 1 червня по серпень 1915-го, в роки Першої світової війни, госпіталь Охтирського гусарського полку перебував у Проскурові.
12 й гусарський Охтирський полк воював і в складі 8-і Російської армії генерала О.А. Брусилова. 8а своїми бойовими характеристиками тодішня російська кіннота була набагато кращою, ніж кавалерії інших країн-учасниць Першої світової війни. У квітні 1916 року під час Брусилівського прориву на австрійському фронті під Луцьком загинув у кінній атаці Яків Петрович Дорошенко –дядько нині, на жаль, покійного Владислава Михайловича Дорошенка, донедавна мешканця міста Красилів. Ось як писала про цю героїчну смерть газета «Новое время» від 29 травня 1916 року: «27 мая пал смертью храбрьіх Яков І Іетрович Дорошенко, корнет 12-го гусарского Ахтьірского полка.
Після Лютневої революції 1917 року Охтирський полк припинив своє існування. Дехто з охтирців після розформування служив у 1-му полку Червоного козацтва Віталія Примакова, інші – у війську Польському.
Що ж до Агафона Сороки, то після цих подій відважний п’ятдесятилітній гусар повернувся в рідне село Мовчани. Після важкого поранення Агафон Давидович майже не розмовляв, тому ми дуже мало знаємо про нього. Відомо, шо згодом працював у городній бригаді місцевого колгоспу ім. Червоної козачої дивізії. Помер А.Д.Сорока 1947-го року в Мовчанах у вісімдесятирічному віці.
Так завершив своє життя наш краянин Агафон Давидович Сорока, чиє ім’я навічно вписане історією особового складу славетного Охтирського гусарського полку і в історію рідного краю.
Підписатися на:
Дописи (Atom)