Спомини про козаків-реєстровців із Красилова

За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:

Спомини про козаків-реєстровців із Красилова

З давніх-давен земля Красилівська славилася не тільки трудолюбивими землеробами, славними ратаями- хлібодарами, але й не меншою мірою людьми ратними – відважними вояками, які, часто йдучи від селянської сохи, змушені були братися за грізні мечі та списи й боронити рідний край від грабіжницьких нападів не тільки віддалених татаро-турецьких яничарів 1489, 1573-го,1593, 1595-го й пізніше – 1618-го,1624, 1648 років, але й від зажерливої сусідньої польської шляхти, яка віками грабувала нашу землю й нещадно гнобила багатостраждальний український народ.

Це тут, на наших землях, народилися грізні козацькі слова – пересторога польській шляхті: «Знай, ляше, по Случ – наше!». Всезростаючі розмахи козацько-селянських антишляхетських повстань, особливо починаючи з так званого «повстання Косинського» (1591-1593 рр.) під проводом цього українського  військового діяча Речі Посполитої, гетьмана козаків-низовиків, полковника війська Запорозького реєстрового Криштофа Косинського, справили величезний вплив козацтва на тогочасне: українське життя, масове покозачення селян і мішан краю.

Але історія народження реєстрового козацтва почалася значно раніше часів Криштофа Косинського. Принаймні, за Жигмонта І було наказано 1541 року зробити перепис козаків Київщини, Канівшини й Черкащини. А Жигмонт II Август 1572 року доручив Снятинському старості Миколі Язловецькому залучити козаків на державну службу, тож 300 козаків уперше були записані в реєстр. Старшим над реєстровцями поставили шляхтича Яна Бадовського. Так виникла назва урядових козацьких формувань – реєстрові, чим було покладено початок нового формування організаційної структури козацтва, яка набула дальшого розвитку вже при королеві Стефану Баторії.

З академічних джерел можна довідатись, що «…1578 року король Стефан Баторій, розпочинаючи війну з Московією, вирішив використати для неї козаків, які досі завдавали польському урядові багато клопотів, раз у раз шарпаючи турків і татар. Восени 1578 року у Львові з п’ятьма уповноваженими від козаків було укладено «постанову з низівцями».

Цією постановою Стєфан Баторій доручив тому ж Язловецькому здійснити реформу козацького війська. Полк складався з 500 козаків, яким виплачували по 6 кіп литовських грошів і видавали сукно на жупан. Осередком козаків визначалося місто Трахтемирів (нижче Києва). Дія постанови стосувалася всього періоду війни з Московією.

«Старшим» або ж «гетьманом» полку (як тоді називали його козаки) став шляхтич Ян Оришовський, а його помічником і писарем Бегер.

Реєстр цього полку було складено 1581-го року, що дає можливість установити національний склад реєстрових: понад 80% українців і білорусів, 10% поляків…» і т. д. .

Тож перебіг тодішніх подій щодо козацького питання загалом відомий. Як і те, що «… новий набір козаків відбувся 1583 року (600 чоловік), 1590-го року на службу прийняли тисячу козаків. Польський уряд залучав козаків на державну службу під час воєн, коли ж війна закінчувалась, військовий люд повертався в Україну».

Така в загальних рисах історична прелюдія події, що відбулася 13 червня 1991 року, коли за підписом Ярослава Дзири у газеті «Літературна Україна» було вперше оприлюднено українською мовою той самий надзвичайно важливий документ, обійдений свого часу, здається, не без умислу, увагою радянської історіографії, а саме – «Реєстр 1581 року». Публікапія цього документа мовби «оживила» загалом відомі історичні події, в яких брали участь і наші зємляки-красилівчани, розкрила живі поіменні деталі цих подій.

Автор Я.Дзира у своїй статті «Перший паспорт козацтва. Найдавніший реєстр низового війська. 1581 рік» конкретно повідомляє, що «…в архіві давніх актів Варшави «Скарбі короннім» уже 410 років зберігаються жовклі аркуші, на яких латинськими літерами записано, точніше – протранскрибовано імена, прізвища й міста першого реєстру козацького полку 1581 року. Давні архіви Варшави зберегли список 532 козаків і старшин-шляхтичів, яким ЗО березня 1581 року видавали платню за участь у Лівонській війні (1558-1583 рр.). «Реєстр козаків низових запорозьких і річкових, які ходили на військову службу з його милістю королем до Москви, складений під час видачі сукна і грошей останньої чверті року служби. Привіз і виплачував вояцький заробіток пан Собестіан Нездвіцький, слуга милості пана Станіслава Дроєвського, каштеляна перемишльського, шафара земель руських, року нинішнього 1581, місяця марця, дня 3О».

Серед тих, хто числився у реєстрі козаків під керівництвом 24-го отамана Бенедикта Брагінця, були козаки Хришко і Степан із Красилова та Семен Красиловець. Цей список, у якому значаться й наші відважні земляки, і є найдавнішим реєстром козацького війська. Згодом полк під орудою поручника козаків низових запорозьких Яна Оришовського брав участь у походах на Крим, Молдову й Австрію.

Далі, шо дуже важливо, у реєстрі замість прізвищ писар вказується  ім’я та місце народження чи походження козака. У реєстрі  написано близько 400 українців із Полісся, Наддніпрянщини, Поділля, Волині, Галичини, Підляшшя, Холмшини, Надсяння – крім Чернігово-Сіверської землі, яку на початку XVI ст. захопила Московська держава.

«Отже, – як далі зазначає Я.Дзира, – на пожовклих аркушах паперу відчитуємо імена українців від Перемишля, Ярослава,Грубсшова, Берестя, Турова, Любеча, Києва, Канева, Черкас. Запоріжжя, Ямполя і навіть Путивля». Тобто серед козаків- українців були вихідці з усієї України, що входила тоді до складу Речі Посполитої. А також у документах значиться й близько сотні козаків із білоруських країв, три десятки польських імен, п’ять «литовців» і три «латвійця».

Оприлюднений «Реєстр 1581 р.» – це унікальна пам’ятка збережених першопочатків творення історії українського козацтва за його географічним походженням та особовим і національним складом, тож пам’ять про наших відважних земляків невмируща.