Таємниця знаменитого Брусиловського прориву

За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:

На північно-західній частині села Западинці на Красилівщині височіє пагорб заввишки понад 400 метрів над рівнем моря. В роки Першої світової війни (1914-1918) тут було споруджено спостережно-коректувальний пункт, а в радянські часи базувалась ракетно-пускова установка балістичного радіусу дії.

Влітку 1915 року з цієї ж висоти за просуванням та дислокацією військ напередодні майбутнього Брусиловського прориву (1916) спостерігали  верховний головнокомандувач російською армією Великий князь Микола Миколайович Романов (дядько імператора Миколи II) і відомий російський воєначальник, командувач  Південно-Західним фронтом генерал Олексій Брусилов.

Про цей епізод війни свого часу розповідали колишній полковник царської армії, уродженець села Западинці Олексій Олексійович Токарчук, односельці Георгій Ісакович Павлов і Митрофан Лук’янович Ткачук.

Як виявилося пізніше, підготовка до цієї бойової операції зберігалась у суворій таємниці. Ще до офіційного вступу Росії у війну (1 серпня 1914 року) у Подільській губернії, як прикордонній з Австрією (кордон проходив по річці Збруч) запровадили військовий стан. І, як пише кандидат історичних наук Сергій Єсюнін, «19 липня до Проскурова прибув генерал Олексій Брусилов, якого призначили командуючим Проскурівською групою військ, перетвореною 28 липня у 8-му армію Південно- Західного фронту».

У ці липневі дні 1914 року у Проскурів приховано підтягували все нові й нові частини російських військ. «Командуючий 8-ю армією генерал Брусилов розташував 7-й армійський корпус біля села Западинці, 12-й корпус – поблизу Проскурова, 8-й корпус – біля Шарівки, 3-ю і 4-у стрілецькі бригади – навколо Ярмолинець, 12-у кавалерійську дивізію – біля Війтовець, 2-у козачу дивізія – поблизу Городка, а штаб і армійські тилові установи – у Проскурові».

А 4 серпня 1914 Брусилов одержує наказ почати просування 8-ї армії від Проскурова до державного кордону на річці Збруч. Одночасно район розташування німецько-австрійських військ російський Генштаб скрупульозно вивчав із допомогою повідомлень піхоти й безперервної авіаційної розвідки. З аеропланів росіяни постійно фотографували всі укріплення ворожих позицій. Згодом, створивши істотну перевагу над ворогом, генерал Брусилов улітку 1916-го року здійснив блискучий одночасний прорив фронту у чотирьох місцях.

Австро-німецьке командування вважало, що оборону, створену його військами, без значного підсилення російським арміям не прорвати, і тому наступ Брусилова для нього був повного несподіванкою.

В планах бойових дій Південно-Західному фронту, яким командував генерал Брусилов, спершу відводилося другорядне (пасивне) завдання. Але незабаром цей 63-річний кавалерійський генерал зажадав для себе складніших завдань і зумів відіграти в цій операції вирішальну роль, ставши національним героєм Росії. Адже в ході спершу іменованого так званого луцького, а потім “Брусиловського прориву” від Пінська на півночі й аж до Чернівців на півдні – австрійська армія була майже повністю розгромлена, втративши за півтора місяця півмільйона солдатів і офіцерів.

Справжнє пекло почалося 16 (28) червня, коли війська другої австрійської армії шостого корпусу 33-ї та 14-ї дивізій, що глибоко укріпилися в окопах біля с. Мильно Зборівського повіту на Тернопіллі, вранці не побачили на небі сонця. Перед його сходом австрійські позиції накрили тисячі російських снарядів, нещадно шматуючи першу лінію оборони – окопи, бліндажі, вогневі позиції артилерії, завдаючи великих втрат передовим підрозділам. Потужний гарматний вогонь артобстрілу проклав росіянам дорогу до наступу. У суцільних дротяних загорожах австрійців виникли чималі проходи, а окопи першої і частково другої лінії виявилися геть зруйнованими.

Російські війська посилено атакували супротивника по лінії Залізці – Глядки – Козова, а 18 червня (1 липня) в атаку була кинута 11-а російська армія генерала А. Сахарова, що наступала на Броди. Коли вперед рішучим наступом пішла 34-а піхотна дивізія 7-го армійського корпусу, австрійські бригади не витримали натиску й почали відступати. За піхотою сюди увірвалась кавалерія, адже на цій ділянці фронту в росіян у резерві знаходилась Заамурська кавалерійська дивізія.

Тільки за 11 днів російські війська просунулись на 70 кілометрів уперед, що було тоді небаченим успіхом в історії Першої світової війни. У липні і серпні 1916 року тут усе ще тривали жорстокі бої. Австро-німецькому командуванню довелося перекидати в Галичину всі резерви. З Італійського фронту прибуло дві австро- угорські армії, контрударами яких наступ росіян було зупинено. Фронт стабілізувався на лінії Зборів – Станіслав і простояв на Стрипі цілий рік…