Життєвий і ратний подвиги танкіста з Великих Юначок

За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:

Уже майже сім десятиліть світ живе під миротворчим знаком Перемоги. Серед тих, хто зупинив і переміг найсильнішу в ті часи армію світу були й тисячі красилівчан. Про ратний подвиг у роки Великої Вітчизняної війни й не менш героїчне повоєнне життя нашого земляка Антона Потаповича Середюка зі с Великі Юначки знають, мабуть всі. Тож вирішив нині про нього нагадати – особливо молоді. Хоча про відважного танкіста вже писав письменник із Хмельницького Броніслав Грищук.

…Війна застала Антона Ссредюка на службі в армії .Після закінчення полкової школи механік водій Середюк пішов в на фронт не відразу.. Вчорашніх курсантів направили на харківський тракторний завод у складальний цех. Замість тракторів конвеєра тепер сходили танки. У перші дні – чотири -машини за добу. Пізніше – десятки. Коли гарячий подих фронту обпалив Харківщину, людей і завод евакуювали у Нижній Тагілю . Знову виснажлива праця до кривавих мозолів на долонях. У лютому 1942 рову вже давали фронтові по 40 бойових машин за добу «Як ми витримували, звідки брали сили – не знаю — не без- подиву згадував Аніон Погапович. Як і всі інші, спав по дві три години на добу і… просився на фронт нищити ворогів у бою.

На фронт Антон Середюк потрапив під Стару Русу. Тут точилася жорстока боротьба. Рідшали у наступальних боях піхотні підрозділи. Тому винятково великої ваги набула бойова розвідка танками.

У першому бою йому не пощастило. «Тигри» підпалили кілька машин. Спалахнув і танк Середюка. У повторну атаку механік-водій пішов із новим екіпажем. Фашистам знову вдалося помітити машину. Єдине, шо встиг зробити Антон Середюк,- визначити місцезнаходження ворожих вогневих точок. Третя атака була успішною.

Про цей бій письменник Броніслав Грищук у «Литературной газете» від 10 травня 1978 року опублікував «Балладу о танкисте», де писав: «… На Південно- Західному фронті висотка під селом Білий Бор тричі переходила з рук у руки. Переорана снарядами й траками танків, скроплена кров’ю Середюкових товаришів». ..

«…Вихід один – повести свій танк прямо на ворожі окопи. Били по фашистах – аж автомати й каски злітали. Коли снаряд влучив у гусеницю, ми через баштовий люк у траншею перебігли. Тут мене й засипало, ледь встигли відкопати. Госпіталь, знову фронт, знову госпіталь. П’ять разів горів у танку. Все тіло в рубцях – ноги, спина, голова, принесли до своїх, а потім – верхи на танкові у госпіталь. Ось так і вижив,- розповідав фронтовик. – Одужав аж у Хабаровську».

Повернувся з війни додому Антон Середюк сліпим, без руки. Фронтовик, орденоносець почав заново всьому вчитися – вставати, ходити, хату підмітати, дрова рубати, з-під корови вигортати, сіно з берега зносити на подвір’я, картоплю з горо-ду до льоху носити. Все це стало звичною справою – постійно допомагав дружині.

…Дуже важко було навчитись заточувати інструменти. Сокира – груба. З нею було простіше. А от стамеска, фуганок, рубанок – тут складніше. Недобрав, перебрав, доки знайшов наосліп потрібний кут – пальці до крові постирав, але навчився. Спочатку зробив табурет, пізніше стільчик. Потім були жорна – пам’ятка повоєнної епохи.

…Готового каменю в наших краях тоді годі було знайти. Кілька відер гранітного щебеню пішло на жорна. Товк той щебінь у залізній ступі, пересівав через крупне решето, з цементом змішував, заливав у форми. Спочатку собі молов зерно, а далі й сусіди почали проситися змолоти…

Далі Броніслав Грищук пише: «Поставити б ці жорна у найбільшому музеї країни! І табличку бронзову почепити над ними з написом: «Ці жорна вилив і виготовив безрукий, зранений, обпечений, сліпий танкіст, який проживає у с. Великі Юначки Красилівського району Хмельницької області».

Антон Потапович і дружина Марія Пилипівна виростили й виховали трьох дітей, дочекалися онуків, які глибоко шанують Пам’ять про свого батька й дідуся, а тепер і правнуки. У цьому великому славному родоводі дуже пишаються доблесним предком.

Минули вже роки, відколи відійшов у Вічність Антон Потапович Середюк. А пам’ять про нього живе й житиме вічно, бо таких, як цей відважний танкіст, навіть вогонь не здолав. Не здолає й час, стаючи священною вічністю нашого героя-земляка.

«…Ллється у веранду день крізь витесані ним вікна, тупотять дитячі ніжки на встеленій його рукою підлозі, наливаються соком яблука на яблунях, посаджених ним, літають ластівки над дахом його хати. Хай святиться його подвиг – ратний і трудовий!» – так завершив свою теплу й щиру розповідь про цю героїчну людину письменник Броніслав Гришук.