Польські повстанці на теренах нашого краю

За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:

Відтоді півтора століття минуло, як у Польщі 22 січня 1863 року вибухнуло національно-визвольне повстання проти соціального і національного гноблення польського народу російським самодержавством.

Військові дії на Правобережжі охопили Волинь,Поділля – зокрема північно- східну частину сучасної Хмельниччини. Полковник Едмунд Ружицький (1827-1893) був провідною постаттю польського січневого повстання в Україні. Обіймав посаду начальника провінційного відділення Русі, підпорядкованого Центральному народному комітетові у Варшаві. Командував найбільшим загоном, утвореним на українських землях – так званою волинською кіннотою. Свого часу навчався у кадетському корпусі в Петербурзі. Військовий досвід здобув у численних бойових операціях на Кавказі, а згодом став на шлях боротьби проти російського царизму за визволення Польщі.

У ніч із 8 на 9 травня загін Ружицького вийшов із Житомира на Любар. Оскільки південно-східна Волинь густо населена поляками, тож не випадково чимало з них (як це було в Косткові й Грицеві Заславського повіту), якщо й не брали безпосередньої участі у повстанні, то принаймні активно допомагали повстанським групам. Під час виступу повстанці оголошували «золоту грамоту» – документ, що надаватиме селянам землю. Закликали селян не відбувати поміщицькі повинності за садиби й польові угіддя та вимагати оплати грішми за виконання усіх видів робіт.

Повстанці 13 травня на чолі з полковником Ружицьким захопили місто Полонне. Частина жителів краю приєдналась до Ружицького, і кількість повстанців із 800 зросла до 2 тисяч осіб. Окремі були на конях. Озброєні шаблями, піками, косами, (і деякі навіть рушницями й пістолями, повстанці ліквідували документи волосного правління – символіку царської влади.

Після цього тут відбувся бій із царськими військами біля села Мирополь під Полонним. Втративши 127 осіб, Ружицький, не почекавшись допомоги від генерала Висоцького з Галичини, розпочав рейд територією Волинської і Подільської губерній.

За загоном Ружицького невідступно рухалися каральні царські війська. Захопивши Остропіль, проголосивши тут ліквідацію царської влади, загін вступив у Літинський повіт Подільської губернії. Потім був марш на північ аж до Любара, й далі селами Старокостянтинівського повіту. Карателі намагалися спровокувати бій біля села Лисінці.

Але, як пише відомий на Хмельниччині краєзнавець Євген Назаренко, «…Ружицький швидким маршем рушив на В. Медведівку. Та дві роти Орловського і Кременчуківського полків кількістю в 600 солдатів і сотня донських козаків (царських військ), здійснивши обхід, перерізали повстанцям шлях біля села В. Салиха Заславського повіту (тепер Красилівського району ).

Зосередивши головні сили у В. Салисі, карателі розташували частину загону у 800 метрах від села. Так для повстанців була влаштована пастка.

Та Ружицький розгадав це і, блокувавши дорогу на В. Медведівку, 26 травня зупинився з п’ятьма ескадронами в лісі навпроти с. В. Салиха. О 9 годині ранку повстанці розпочали стрімку атаку на царських карателів. Спочатку 5-й ескадрон галопом кинувся на солдатів. Коли ті відповіли залпом, на них послідовно рушили й інші ескадрони. Одночасно зі засідки повстанська кавалерія кинулася на обидва фланги противника.

Авангард карателів, не витримавши натиску повстанців, кинувся у В. Салиху, куди згадуваний 5-й ескадрон раніше них першим увірвався в село, а за ним і інші ескадрони. Карателі зазнали значних втрат. Після цього бою загін Ружицького ше 2 дні рухався до кордону – через Волишо, Новоставці, Антоніни, Олійники… Того ж дня, проїхавши села Воронці і Шибену, ескадрони досягли австрійського кордону й там були інтерновані».

Онук Петра Чечеля, власника с. Самчики Старокостянтинівського повіту, Якуб Чечель, коли вибухнуло повстання, став до його лав і загинув у битві під В. Салихою 26 травня 1863 року.

А син Гната Крупського, поміщика зі с. Ледянка (нині Красилівського району) Костянтин Гнатович Крупський – майбутній тесть Володимира Ульянова-Леніна, батько його дружини Надії Костянтинівни Крупської – також був учасником польського повстання 1863 року.

Царизм доклав чимало зусиль для порівняно швидкого придушення польського повстання. В хід пустили нещадні жорстокі розправи, страти, виселення повстанців і тих, хто їм допомагав, в інші регіони Росії, а найбільше – до Сибіру. До літа 1864-го року повстання фактично згасло. Воно зазнало поразки не тільки тому, що сили були нерівні (загальна кількість повстанців складала 15-20 тисяч чоловік), а найперше тому, що основна маса селянства не підтримала повсталих.

На 150-ті роковини – 22 січня 2013 року – у село В. Салиха, де колись під час польського повстання 1863 року відбулася масштабна битва, приїхала велелюдна делегація поляків Хмельниччини.

Відкрив церемонію вшанування загиблих повстанців другий секретар Генерального консульства Польщі в Україні Даміан Чарчинський. Професор Ян Глінчевський розповів про повстання 1863 року і битву біля В. Салихи. Його розповідь продовжив редактор газети «Слово польське» Євген Войціцький і ознайомив присутніх із друкованими матеріалами історії польського повстання.

На місце поховання полеглих у борні повстанців було покладено вінок від Генерального Консульства Польщі, запалено поминальні лампадки. Учасники пошанувадьного дійства читали молитви, співали народних польських пісень. Делегацію від Хмельницького обласного осередку поляків представляли її голова Франц Міцінський, голова осередку поляків Красилова Неля Карєва, голова осередку поляків с. Слобідка Красилівська Світлана Павловська, члени польських громад області, голова В.Салиської сільської ради В. Тимошук, культосвітні працівники.

А в травні 2013 року відкрито Пам’ятний знак на честь цієї історичної події.