З історії промислових підприємств Красилова

За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:

Історія Красилівського машинобудівного за­воду бере свій початок у 1932 році. Тоді, у кінці літа 1932-го, народний комісар оборони країни К.Є.Ворошилов прибув у район південно-західно­го кордону для інспектування будівництва прикор­донного укріпрайону. За погодженням наркома з місцевими органами влади для цього було перед­бачено спорудження машиноремонтної майстерні радгоспу Красилівського цукрового заводу Він­ницького цукротресту. Майстерню підпорядкува­ли трестові для її спеціалізації на ремонті авто­тракторних двигунів, автомашин, іншої техніки. Очолив її молодий директор Г.І.БОРЕЙКО.

Після визволення Красилова навесні 1944-го зруйновану майстерню відбудували й налагодили ремонт двигунів і виготовлення запчастин до автомобілів, закріплених за цукрозаводами області.

По війні трудовий колектив при допомозі Кам’янець-Подільського цукротресту (керуючий А.П. ШАРКО), по суті, заново відродив машино­ремонтну майстерню. Після того, як із Шепетівської бази трофейного обладнання 1946-го року привез­ли 15 металообробних верстатів, відновилася ви­робнича база реммайстерні. У 1947-му році її реорганізували у ремонтно-механічний завод, що вже через рік набув статусу машинобудівного. Директором призначили Олександра Онуф­рійовича ЛЗЮМАНА.

Дуже важливу роль  в історії про­мисловості нашого міста віді­грало ремонтно-транспортне підприєм­ство. А починалося все з МТС. Найбіль­шого розширення виробничих площ, ре­монтної бази станція досягла в 50-х, ко­ли її очолив досвідчений, енергійний керівник Павло Карпович БАБЕНКО. Тут добудували нові цехи – з ремонту двигунів, розбору і миття тракторів, електроцех. Спорудили свою електро­станцію.

У 1958 році до Красилівської МТС приєднали Чернелівську. У 1960-му ро­ці підприємство реорганізували у ра­йонне Обєднання «Сільгосптехніка», а в 1986 році – в Красилівське ремонтно- транспортне підприємство.Помітних успіхів колектив райоб’єднання «Сіль­госптехніка» досяг і в 70-80 роках, коли підприємством керував Анатолій Пана­сович ШВЕЦЬ.

В 60-70 РОКАХ минулого століття у Красилові споруджено кілька підприємств – молокозавод, що переробляв 50 тонн молока за до­бу, 2 асфальто-бетонні заводи потужністю 250 – 300 тонн продукції за зміну, харчокомбінат, авто­транспортне підприємство.

А ще красилівчани старшого покоління пам’ята­ють, як у 1968 році на одній з околиць – у мікро­районі, названому в народі «Кітлянка», завирували будівельні роботи – народжувався Красилівський за­вод металовиробів (нині – агрегатний). Його історія розпочалася з невеличкої дільниці на площах май­стерні виробничого навчання в школі №1 – у при­міщеннях колишнього маєтку пані Маньковської.

Першим директором підприємства призначили Дмитра Федоровича ДЕКЕРМЕНДЖІ, який став ду­шею заводської будови і виявив у цій справі диво­вижну підприємливість та наполегливість. І вже 16 вересня 1968 року було виготовлено й переда­но на основне виробництво першу партію деталей.У березні 1971-го відкрили заготівельно- штампувальний цех, де виготовляли дитячі іграшки, окремі деталі ло авіатехніки, посуд із алюмінієвої та неіржавіючої сталі. У січні 1972 року появився зварювально-механічний цех, відтак – цехи з термічної та гальванічної обробки деталей, інструментальний, транспортний, механічні.

У 1975 році підприємство одержало офіційний статус заводу і почало називатися Красилівський за­вод металовиробів, а на початку 80-х – Красилівсь­кий агрегатний завод.

Крім свого прямого призначення – виготовлення деталей і вузлів до авіатехніки – підприємство брало активну участь у підготовці до запуску космічного корабля «Буран», для монтажу і завантаження якого на заводі було виготовлено, випробувано й пере­дано представникові замовника чимало пристроїв.

ПРОВІДНЕ значення у розвитку селища і району відіграло будівництво траси газопроводу Лашава – Київ. Однією з дільниць газопроводу Красилівська, довжиною близько 120 кілометрів. Бульдозерьні роботи розгорнулися в березні 1948 року. Голубий факел дашавського газопроводу запалав у Красилові

У 1974 році в Красилівському управлінні магістраль­них газопроводів став до ладу новозбудований ком­пресорний цех № 2, оснащений шістьма газотурбінними компресорами для перекачування найпотужнішими магістральними газопроводами природного газу з Шебе- іннського родовища закордонним споживачам. І вже 1975-го року станція щодобово перекачувала 59 млн. куб. м. газу.

В СЕРПНІ 1971-го в нашому місті ство­рено контору «Красилівгаз», керівни­ком якої було призначено Броніслава Люлвіговича КРИВІЦЬКОГО. За кілька років збудовано базу, якою і сьогодні користуються газовики.

З приходом директора Василя Івановича СЕМЕНЮКА її реконструювали, працює абонент­ське бюро «Сервісгаз», значно поліпшилося обслу­говування майже 19 тисяч споживачів голубого палива. Основне завдання філії – безперебійне та безаварійне газопостачання численних споживачів. Газові мережі протяжністю понад 750 км, складне обладнання вимагають щоденної уваги з боку працівників газової служби. Тривають будівництво нових газопроводів, реконструкція існуючих. А в населені пункти, де ще відсутнє “голубе паливо”, працівники Красилівської філії ВАТ «Хмельницьк- газ» щороку завозять близько 20 тонн зрідженого балонного газу для п’яти тисяч споживачів.

Сучасне місто, Красилів сформував- у 60-70 роках. Невеличке, зелене, охайне, воно близьке й любе кожному з нас.

Розбудову міст невипадково пов’язують із конкретними людьми, неординарними осо­бистостями. Красилівчани добре знають і пам’ятають імена ТИХ, ХТО ПОВСЯКДЄННО дбав Ідбає про розвиток рідного Красилова. Про те, щоб він завжди був найзеленішим, найблагоустроєнішим.

Власне, найбільшого розвитку у галузі житлового і промислового будівництва Кра­силів досяг у1963-1973 роках, коли районну партійну організацію очолив Павло Карпович БАБЕНКО.

«…Великий трудівник, принциповий, тала­новитий керівник, вимогливий до себе і підлег­лих, трудився від зорі до зорі, – згадує про П.К.Бабенка колишній заступник голови рай­виконкому Микола Антонович ЧЕХОВСЬКИЙ.

Ло початку робочого дня міг побувати в кол­госпі, на підприємстві чи будівельному май­данчику. І зразу запрошував керівників, аналізу­вав стан справ на об’єктах, на котрих щойно побував.

Оскільки ло обрання Павла Карповича на цю посаду тодішній Красилів мав дуже не­привабливий вигляд – брудний, болото майже не просихало на розбитих тракторами і вантажни­ми автомобілями вулицях, пройти якими було не­можливо, П.К. БАБЕНКО особливу увагу при­діляв дорожному будівництву в місті, розширенню житлового фонду, благоустрою, сільському гос­подарству, постійно вимагав від керівників рай­центру не заспокоюватися, а вишукувати кошти на будівництво житла, порушувати це питання перед своїми міністерствами та відомствами».

У справі благоустрою і шляхового будів­ництва були великі труднощі – бракувало асфаль­ту, щебеню – й тоді побудували в Красилові асфальтний завод. Чимало праці й зусиль доклав до прокладання й ремонту доріг завідуючий шляховим відділом райвиконкому Д.С.Вавренчук.

Для озеленення вулиць із Криму завезли каштани, тую, з Хмельницького – плакучі верби.

У ті роки у Красилові було збудовано нові цехи машинобудівного заводу, автопідприєм- ство, автостанцію, комбінат побутового обслу­говування, райлікарню, кінотеатр, пляж «Лева­да», приміщення редакції й друкарні, відділення банку, машино-лічильну станцію, готель, меморіал.

У 60-80 роки набувають нового піднесен­ня освіта, культура, соціальний розвиток краю. У місті спорудили 4 загальноосвітні школи,дитячих садків, клуб газопроводу, палац куль­тури цукрового заводу, стадіон «Юність», стаці­онарні спортивні майданчики, дитячо-юнацьку спортивну й дитячу музичну школи, що стали справжніми носіями духовного й фізичного ви­ховання молоді.

У 60-70 роках у Красилові спорудили лі­карняне містечко. Центральну районну лікар­ню оснастили сучасним діагностичним облад­нанням, найновішою апаратурою для забезпе­чення населення кваліфікованою допомогою. У 1972-му на базі Красилівської райлікарні Всесвітня організація здоров’я (ВОЗ) проводи­ла міжнародні курси, 1979-го відкрили новий корпус лікарні на 120 ліжок. Десятки лікарів і середніх медичних

працівників віддали охоро­ні здоров’я по 30-40 і більше літ свого трудо­вого життя.

«Уперше я познайомився з колективом районної лікарні в 1957-му, коли студентом Вінницького медінституту приїхав на практику, – розповідає один із ветеранів колективу лікар- хірург Станіслав Сигізмундович БАЧИНСЬКИЙ. – Лікарня на 5 палат знаходилася в неве­ликому будинку поруч із теперішньою санстан­цією. Мене привітно зустріли провідні лікарі – хірург Олександр Степанович ЖИЛКО, терапевт Пилип Іванович ЦИБУХ. З операційною знайо­мився у процесі роботи. Лосі пам’ятаю операцій­ну сестру Ірину Іванівну СІРОШТАН, анесте- зіолога й неперевершеного рентгентехніка Володимира Дмитровича ПЕТРУКА.

У пологовому будинку на дві палати пра­цювала дружина О.С.Жилка – акушер-гінеколог Тіна Яківна ЗАХАРОВА.

У 1960 році колектив поповнили невропатолог Не- ля Петрівна НЕВІНСЬКА, рентгенолог Борис Степано­вич БОЙКО, пеліатр Раїса Леонідівна ГРЕЦЬКА. Голов­ним лікарем призначили хірурга за спеціальністю Івана Афанасійовича ГУМЕНЮКА. Помітно зростали кількість і якість виконання операцій. Уважно стежив я за робо­тою хірурга І.А.Гуменюка, часто асистував йому. У 1961 році після закінчення Вінницького державного медінсти­туту мене призначили лікарем-хірургом Красилівської районної лікарні.

Набагато легше й цікавіше стало працювати, коли на посаду головного лікаря й завідуючого хірургічним відді­ленням призначили Василя Олександровича БОРОДІЯ. За віком він був старший нас, у роки війни – студент Ленінградської військово-медичної академії, доброволь­цем пішов на фронт. Не маючи диплома лікаря, оперу­вав, рятуючи життя солдатів і командирів. Після війни з відзнакою закінчив Вінницький медінститут, працював у Кременчуцькій дільничній лікарні.

Багатьом красилівчанам повер­нули здоров’я, врятували життя ква­ліфіковані лікарі Красилівського про­титуберкульозного диспансеру на чо­лі з колишнім головним лікарем Фе­дором Григоровичем ПІВНИКОМ.

Наші земляки брали активну участь і в, ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електро­станції. У 1986 році на усунення наслідків аварії вирушили десятки красилівчан. Серед 6217 пожежни­ків України в Чорнобилі були й на­ші земляки – Анатолій Крикунов, Ві­талій Шевчук, Микола Герасимчук. У ліквідації аварії у складі 10-ї вах­тової бригади у м.Чорнобилі 31 лип­ня – ЗО серпня 1986-го сумлінно трудилися й 13 праців­ників Красилівської райсанепідемстанції: Аркадій Ціпкун, Василь Мединський, Ніна Лозінська, Едуард Лисаковський, Віра Карпенко, Надія Скоц, Василь Алексейчук, Алла Слє- сарєва, Іван Півник, Лора Кравчук, Василь Гуменюк, Ана­толій

Васюк та Олександра Рижак.

Головний санітарний лікар Красилівського району – тодішній керівник бригади – Аркадій Іванович ЦІПКУН згадує: «Після приїзду в Чорнобиль ми змінили вахтову бригаду №9 із Хмельницької області. До її складу входили 25 чоловік на чолі з Юрієм Матусом. Вони трудилися 15 днів, а наша бригада несла вахту цілий місяць. Ло її складу входи­ло 26 спеціалістів санепідемслужби Красилівського, Лераж- нянського, Чемеровецького, Летичівського, Старокостянти- нівського, Волочиського, Славутського, Городоцького райо­нів. Я там був головним санітарним лікарем 30-кілометрової Чорнобильської зони. Здавалося б, стільки років злинуло, але пам’ять так часто переносить нас у ту жахливу пору атомної катастрофи. Ми виконували свій обов’язок, ри­зикуючи не тільки здоров’ям, а й життям. Ці події на все життя залишили невигойну рану в людських душах”.