Вікопомні солдатські трикутники

За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:

Бувалі фронтовики, яких залишається все меньше й менше на цій землі, кажуть, що три речі були найдорожчими і найсвятішими серцю солдата на війні: окраєць хліба, самокрутка і папір, на якому можна було написати листа додому..

Солдатський «трикутник» на війні – то була єдина змога бійця дати звістку про себе, дізнатися про долю рідних і близьких. Він став дорогоцінною реліквією пам’яті про найтяжчу і найжахливішу війну, його й досі бережно зберігають в окремих родинах красилівчан. Окремі листи-«трикутники» пропоную Вашій увазі:

«Здраствуйте, мої дорогі жінка й дітки! Повідомляю, що я живий і здоровий. Твої листи получив, за які дуже дякую. Я був дуже радий вісточці з дому. Я багато написав тобі листів, але невідомо, чи ти їх получила. Скучаю за вами. Пишу тобі на коліні. До скорої зустрічі. Привіт всім сусідам.

Польова пошта К-в 4046 -Є

КИРИЧУК Іван 18 серпня 44 року ».

Киричук Іван Іванович народився в с. Васьківчики. З перших днів війни на фронті. Воював на Білоруському, 1-му Українському фронтах, перемогу зустрів у Берліні. Після війни працював у місцевому колгоспі.

«Дорогі земляки!

Ще не так давно я працював разом із вами в колгоспі “Новий шлях» с. Медці. Сьогодні я став воїном Червоної Армії. Я закликаю колгоспників, робітників і трудову інтелігенцію району, не покладаючи рук, працювати для справи Перемоги.

Ми б’ємо фашистів у їхньому лігві, і недалеко той час, коли ми піднесемо Прапор Перемоги над Берліном. З гвардійським привітом

В. БОРОЗНЯК.

Грудень 1944 р.».

«З місця гулу канонади, з місця пожеж і шалених боїв, де дим, земля, метал — усе змішалось, де віддано б’ються червоні моїми за Перемогу, а коли доводиться – умирають, дорого віддаючи своє життя, я звертаюсь до вас, товариші вчителі, з при- мітанням. Мені хочеться від усієї душі привітати вас із новим навчальним роком.

Працюйте сумлінно. Це буде вашим цінним вкладом у ( праву Перемоги над ненависним ворогом. Зоря Перемоги сходить над світом.

З гвардійським привітом до вас колишній учитель Великоюначківської неповносередньої школи

В. ВОДЗІНСЬКИЙ.

Жовтень 1944 р.».

«Дорогі земляки!

Далеко я зараз від вас – б’ю ворога на території прокляті Німеччини. Я зі своїми товаришами Бусигіним, Дісіциним, Мартинюком маємо на своєму рахунку багато вбитих німців,і спалених танків.

Час розплати настав. Не жалійте й ви, дорогі земляки, своїх сил, по-стахановськи працюйте на колгоспних ланах, допомагайте героїчному фронту. Кожний центнер зібраного вами хліба – новий удар по ворогу.

В. ГОБА, с. Кульчинки

Квітень 1945 р.»

«Працюйте, дорогі земляки, спокійно, допомагайте фронту продуктами. Вже ніколи не стане на нашу землю нога німця-розбійника. Відомщу фашистам за горе і сльози людей. Розіб’ємо ворога і радісною буде наша зустріч.

Ст. лейтенант М. КУХАРЧУК,

Колишній житель с. Росолівці.

Квітень 1945 р.».

«Будучи пораненим, я залишився на полі бою і виконав наказ командира, за що нагороджений орденом Червоної Зірки.

Працюйте чесно, добросовісно в ім’я нашої Перемоги. Чесна праця в тилу і наша відвага на фронті прискорять розгром кривавого звіра.

В. АНДРОЩУК, колишній житель с. Сорокодуби.

Квітень 1945 р.»

Солдати війни, будучи на передовій, зазираючи щодень у вічі смерті, як ніхто інший, розуміли – може, щойно написаний ним лист- трикутник і стане останнім поклоном, їхнім останнім «прости і прощай» у цьому житті, своєрідним листом із вічності.

Таким листом із вічності і став лист нашого земляка, уродженця села Чернелівка Красилівського району, командира ескадрону 62-го полку 16 ї гвардійської кавалерійської дивізії лейтенанта МИХАЙЛЮКА Омеляна Йосиповича від 29 лютого 1945 року.

МИХАЙЛЮК Омелян Йосипович народився 11 серпня 1919 р. у с. Чернелівка Красилівського району в сім’ї селянина. Закінчив 5 класів. Працював токарем на заводі в м. Проскурів. У Червоній Армії з 1939 року. Закінчив 1942 року кавалерійське училище. На фронті у Великій Вітчизняній війні з лютого 1943 р.

Командир ескадрону 62-го гв. кавалерійського корпусу І Білоруського фронту гвардії лейтенант Михайлюк у вирішальний момент бою 18 січня 1945 р. повів ескадрон в атаку, увірвався в м. Томашув- Мазовецьки (Польща).

29 січня 1945 р. під час наступу на м. Радовитш (Радовіце, 7 км півд.-схід. м. Сулехув, ПНР) при взаємодії з сусіднім ескадроном командир ескадрону Михайлюк О. Й. успішно завершив атаку, під час якої було повністю розгромлено фашистський піхотний батальйон. Звання Героя Радянського Союзу удостоєний 24 березня 1945 року. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І та ІІ ст.

25 квітня 1945-го загинув у бою. Похований в м. Гожув-Пільно- польський (Польща).

Борщ Олександр Леонтійович народився 27 квітня 1920 року у

с. Щиборівка Красилівського району в селянській сім’ї. Після закінчення 7 класів Красилівської і школи №1 навчався в Понінківській школі фабрично- заводського учеництва, де 1940- го року одержав спеціальність оператора сушильної установки | на паперовій фабриці.Перед війною працювавзавідуючим поштовим відділенням на станції Красилів.

Був одружений із Борщ Вірою Микитівною. Після звільнення Красилівіцини від німецько-фашистських окупантів мобілізований в Діючу Армію в ‘ березні 1944 року. В бою під Чортковом старший брат БОРЩ Онисим Леонтійович загинув, а Олександр Борщ був поранений, лікувався у Вінницькому госпіталі. Після цього воював командиром стрілецького відділення 3-го стрілецького батальйону 957 полку 309 -ї Пирятинської дивізії і Українського фронту у званні гвардії ст. Сержанта Борщ О.Л. загинув смертю хоробрих 31 січня .1945 року. Похований у братській могилі на північній частині с. Штейдельвіц, що в 6 км на пів-нічний схід від м. Раудтен у Німеччині.