Перерваний політ

За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:

Стати військовим льотчиком, злетіти у блакитну небесну височінь, досконало оволодіти крилатою маши­ною, що розсікає повітря з надзвуковою швидкістю – ця мрія захопила Олександра Вдовіна ще в дитинстві.

Не давала спокою вона й у юнацькі роки, коли Саша навчався у Красилівській ЗОШ №2. Стрункий, худор­лявий хлопчина просто марив небом. Часто піс­ля уроків (а я тоді пра­цював у школі учителем історії та початкової військової підготовки) ми довго розмовля­ли з ним про службу в армії, про офіцерську честь, про те, як ста­ти військовим льотчи­ком. Згадували родину батька – Вдовіна Івана Андрійовича – учасни­ка Великої Вітчизняної війни, чоловіки якої в минулому були профе­сійними військовими. Мрія його збулась 1973 року, коли вступив до Чернігівського вищого військового авіа­ційного училища. Олександр не тільки успішно опановував льотну справу, а й виховувався на славних бойових традиціях старшого покоління авіаторів – колишніх фронтовиків.

Під час кожної відпустки додому в с. Щиборівку курсант Вдовін завжди зустрічався зі мною. Ліпився враженнями від на­вчання.Лейтенантські погони Олександр Вдовін одягнув 1978 року. Льотну службу розпочав у Групі радянських військ у Німеччині. Обіймав посади льотчика, старшого льотчика. Тут зустрів своє кохання. Невдовзі у подружжя Олександра й Марини народилась донька Світлана.

Незабаром молодого офіцера перевели на Далекий Схід. Із Благовєщенська Олександр писав, що піднявся ще на одну сходинку льотної кар’єри – став командиром ланки. Свою май­стерність продовжував удосконалювати на літаках МіГ-23, а зго­дом – на сучасному винищувачі Су-21. Згодом капітана Вдовіна призначили заступником командира ескадрильні.

Багато років військової служби Олександр Іванович про­вів у Старокостянтинові у винищувальному авіаційному полку. Пам’ятаю, одного разу на запрошення вже на той час підпол­ковника Вдовіна 2002 року я з юними краєзнавцями приїж­джав у Старокостянтинів у військову частину. Ще здалеку ми побачили на летовищі бойові машини Су-27, а далі, в ангарах, стояли МіГи-29. Важко передати наші враження, коли торкали­ся цих красенів-літаків. Особливо бентежні відчуття охопили мене тоді, коли я вперше опинився в кабіні МіГ-29. На мить згадав своє дитинство і нездійсненну мрію – стати льотчиком.

Під час тієї поїздки ми відвідали музей бойової слави вій­ськової частини. Екскурсію проводив особисто Олександр Іванович Вдовін. Він розповів про бойовий шлях винищуваль­ного авіаційного полку, про те, що до війни у ньому служив Береговий Георгій Тимофійович, згодом генерал-лейтенант авіації, льотчик-космонавт, керівник Центру підготовки космо­навтів. До речі, свого часу Олександра Вдовіна рекомендували кандидатом у загін космонавтів, але медична комісія помітила якісь там відхилення…

Зустрілися ми і з командиром полку – полковником Віталієм Сікорським.Про свого заступника Вдовіна можу сказати одне – його талант і досвід роботи з людьми, вміння поєднувати турботли­ву виховну роботу з льотною справою говорять самі за себе. Вдовіну багато доводилося переїжджати з одного місця служ­би на інше. І де б не бував Олександр Іванович, всюди про нього командири, співслужбовці були тільки хорошої думки – і як про льотчика-фахівця своєї справи, офіцера, і як людину, яка завжди прийде на допомогу. Він – льотчик 1-го класу, а в нашій військовій частині таких небагато. Крім того, працює льотчиком-інструктором. За вагомий внесок у підвищення бо­йової готовності, сумлінне виконання службових обов’язків не­одноразово відзначався Грамотами Міністра оборони України, нагороджений медалями «70 лет Вооруженньїх сил СССР», «За безупречную службу», «10 років Збройних сил України».Він завжди був надійною опорою для дружини Марини Миколаївни – службовця Збройних сил України, пишався донь­кою Світланою.

У 2007 році Олександр Іванович захворів, але до останньо­го мужньо боровся з недугою, проте невблаганна смерть вирва­ла прекрасного офіцера з життя. Помер Олександр Іванович Вдовін 22 вересня 2012 року, проживши лише 55 років.

Усе своє життя Олександр Іванович віддав обраній справі – захищав небесні простори Вітчизни. Не стало Друга, Пам’ять про якого залишиться зі мною на все життя.