З історії цукрового заводу

За матеріалами Ю.Д.Гжимайла:

Після визволення Красилова 9 березня 1944 року віл гітле­рівських загарбників розпочалася масова мобілізація до лав Червоної Армії.Крім того , перед красилівчанами постало складне завдання – якнайшвидше ліквідувати жахливі наслідки німецько-фа­шистської окупації, щоб стали до ладу про­мислові підприємства – зокрема Красилівський цукровий завод.

Незважаючи на труднощі, викликані не­стачею робочих рук, транспортних засобів, тяглової сили в Красилові відбудували МТС. Маючи 7 тракторних бригад, станція уже в бе­резні 1944 року розгорнула весняно-польові роботи. Виростили непоганий урожай. До 25 вересня того ж року красилівчани повністю виконали державний план хлібозаготі­вель і перевиконали план здачі зерна у фонд Червоної Армії. Красилів усіляко допомагав фронту. Жителі відправляли бійцям теплі речі, допомагали доглядати поранених у міс­цевому госпіталі, дали державі 2 мільйони карбованців позики. Колектив цукрового зібрав із особистих заощадженьробітників і службовців 112407 карбованців на побудову танка «Красилівець», а завідуючий ра­йонним відділом комунального господарства Лаврентій МОМОТ вніс 6 тисяч карбованців у фонд Червоної Армії.

Повоєнне відродження Красилова – то на­пружена праця тисяч наших земляків і тих, хто залишився у нашому містечку після війни. На по­нівеченій, зраненій землі люди раділи, що мо­жуть мирно творити, будувати, оновлювати рід­ний край.

Хоча, здобувши Велику Перемогу у най­тяжчій війні, солдат-переможець не став вільним господарем на своїй землі, не здобув права бути щасливою Людиною. Величезні податки лягли на кожну родину: треба бу­ло платити за хату, худобу, за кожне дерево в саду.

Українські республі­канські органи влади, вико­нуючи волю Москви, по­воєнні «битви за врожай» проводили так, що прихо­вати бодай миску зерна було неможливо, і люди в окремих регіонах України знову вмирали цілими ро­динами. Після жорстокої засухи 1946-го починався голодний 1947-й…

«Страшні то були часи, – розповіла красилівчанка Ангеліна Антонівна КУТВІЦЬКА, – люди вмирали, як мухи. Головне було дожити до весни, а вже тоді, як і в 32-33 роках, люди їли траву, кропиву, цвіт акації…”

Колгоспники залишилися кріпаками, не маючи ні хлі­ба, ні паспорта, їхні діти не могли вільно поїхати вчитись.

Така система соціалістичного закріпачення діяла аж до кінця 50-х років.

«…У дитинстві, – згадував красилівчанин, а згодом – мешканець м. Кам’янця-По- дільського, Герой Соціаліс­тичної Праці Йосип Тимофі- йович СІВЙОЛОВ, – мене зав­жди вабив до себе красень- велетень цукровий завод, що одним із перших запрацював у визволеному Красилові. У не­повні 15 літ квітневого дня 1944-го року я вперше пере­ступив поріг заводської май­стерні. Був спочатку учнем насікальника, згодом – учнем токаря. Навчався у вечірній школі робітничої молоді.

У 50-х завод повністю газифікували, до­будували нові майстерні, реконструювали, зав­дяки чому зросли виробничі потужності, продуктивність праці, й оновлене, удосконале­не підприємство вже могло переробляти за добу до 8 тисяч центнерів цукрової сировини.

У 1959 році розпочалася генеральна реконструкція Красилівського цукрового заводу. Виросли НОВІ корпуси. Появилося нове, високопродуктивне обладнання, бурякорозвантажувачі. Механізували вапняне відділення, реконструювали станції фільтрації соків тощо. Завод щороку стабільно виробляє до 12 тисяч тонн цукру. Колектив , заводу у 70-80 роках XX ст. неодноразово входив до числа кращих підприємств України.

У 1961 році цукровий трест направляє досвідченого Й.Т.Сівйолова до Кам’янця-Подільського – освоювати новий потужний цукровий завод, де, власне, в 70-х роках талановитий майстер цукрового вироб­ництва й став Героєм „Со­ціалістичної Праці.

фото – дошка пошани Красилівського цукрового заводу