Іван  Микульський / Поет с.Кульчини /

Іван Олексович Микульський народився 9 жовтня 1924 ро­ку в селі Кульчини в сім’ї заможного селянина.

У 1941 році він закінчив дев’ять класів Кульчинської сере­дньої школи.

Перед очима автора проходили розкуркулювання (розкуркуленням діда, Кирила Микульського), колективізація, голодомор 1932 — 1933-х років, репресії тридцятих років, наступ на все українське.

Автор бачив, як приймалася “Сталінська” конституція і як проходили вибори у Верховну Раду Радянського Союзу, як пройшов поділ Польщі і почалася війна між Німеччиною та Ра­дянським Союзом.

Незважаючи на походження і розкуркулення діда, автор був вихований радянською школою в комуністично- більшовицькому дусі. І коли його вивезли в Німеччину, де він пропрацював в неволі три роки, він жваво цікавився доступною літературою і пресою. Познайомився з ідеологією націонал- соціалізму, при цьому залишився переконаним комсомольцем.

Включившись у відбудову народного господарства, він по­бачив різку невідповідність між більшовицькою теорією і дійс­ністю.

Повернувшись з фронту, комуністи почали керувати госпо­дарством, як нові партійні феодали, нехтуючи елементарними правами громадян.

Захищаючи інтереси людей на основі Конституції і виходя­чи і принципів ленінських ідей, автор потрапив у конфлікт з мі­сцевим партійним керівництвом.

У двадцять один рік Іван Микульський був звинувачений в антирадянській діяльності, його назвали “ворогом народу” і вій­ськовим трибуналом в м. Проскурові (нині Хмельницький) в 1947 році засудили на 10 років позбавлення волі. Це була наго­рода за вірність : відібрали десять років найкращого віку.

Проходячи горнило радянського судочинства, автор побачива і зрозумів, що радянське керівництво боїться свого на­роду, не віри  йому, бо само не вірить в те, що воно будує.

В концтаборах Радянського Союзу перебувало 15 мільйонів в’язнів. Щоб їх охороняти, потрібно було мати не менше одного мільйона військовослужбовців внутрішніх військ.

За 10 років перебування в концтаборах на Крайній Півночі Іван Микульський мав змогу проана­лізувати реальність, зустрічатися з різ­ними людьми. А там були селяни, ро­бітники, вчителі, професори, студенти, учні, письменники, вчені, військові, командири і генерали, міністри – цвіт всіх національностей.

Більшовики стали заручниками своєї утопічної ідеології. Було зрозумі­ло, що така ідеологія приречена на крах.

У концтаборах дві третини ув’яз­нених складали українці. Тут були зо­всім невинні люди і відкриті вороги радянської імперії, члени ОУН та воїни УПА, які боролися за волю українського народу, за Українську державу.

У концтаборах перебували тисячі священиків Української греко- католицької церкви за те, що не відре­клися від віри батьків. З цими справж­німи українськими патріотами автор зблизився і перейшов на їхні позиції, вважаючи, що за ними майбутнє Укра­їни. Ідейні переконання надихнули ав­тора боротися за життя, надали сили закінчити Ленінградський електротех­нічний медичний технікум і Ленін- і радський гірничий інститут.

Книга “Були, ми є, ми будемо” – ці- книга про боротьбу українського народу за своє існування, за націю, за свою державу.

І їй ні поет проживає у м. Ужгороді.

Останній дзвінок

книги “Були, ми є, ми будемо”)

Вже вишні зав’язалися в плоди,

І відцвіли на вулиці каштани,

Зелено кучерявляться сади.

За тиждень червень вже ось-ось настане.

Акація он пишно розцвіла, її квітучі кетяги звисають.

Бере нектар із кетяга бджола,

І квіточки духмяно розпукають.

Останній в школі пролунав дзвінок, Зібрались учні на шкільнім майдані, Одним був радісним закінчений урок, Для інших смутком був урок останній.

І,  як тендітні квітів пелюстки,

Красує юнь захоплююче мила, Погойдуються білі фартушки,

Як граціозні лебедині крила.

Мацевичі, 25 травня 1993

Напутнє слово

(з книги “А я ще йду на торг”)

“А я ще йду на торг” —

Про легендарне повість,

Борця вертаю борг,

Пробуджую свідомість.

Як вийшов я з воріт,

Беззахисний і юний,

Іди, мій творе, в світ Підступний і бурунний.

Закінчена моя Обітниця і праця,

Давав що Богу я,

Обітниця була ця.

Писав, як розумів,

Описував, що бачив,

І описав, як вмів,

Там, хто що б не тлумачив.

Я тут від помилок Застерігаю внуків,

Щоб нерозважний крок Не мав фатальних