Володимир      МИХАЙЛЮК / Письменник, краєзнавець, публіцист Чернелівка /

Володимир Максимович Михайлюк, відомий пермський журналіст, публіцист, письменник і краєзнавець, народився 20 квітня 1933 року в селі Чернелівка.

Батько його був репресований, мама загинула в 1943 ро­ці. Володимир Максимович ріс круглою сиротою. З 11 років йо­му довелося працювати: стаж військової пори – півтора року (1944-1945). Замолоду служив на флоті акустиком, знешкоджу­ючи міни, що залишилися після війни у водах Балтики.

Після служби на Балтійському флоті він приїхав у Солі­камськ, де в цей час перебував на спецпоселенні його батько.

В.М.Михайлюк включається в громадську роботу і в 1955 році обирається другим, а потім першим секретарем Солікамського міського комсомолу.

В 1962 році він закінчив факультет журналістики Ленін­градського університету.

Наприкінці 1959 року переведений у Перм у редакцію молодіжної газети.

З 1963 року – співробітник газети “Зірка”.

Перший літературний твір – фейлетон “Творчий метод”, опублікований в обласній молодіжній газеті.

Молодому літераторові був до душі сатиричний жанр. Та й учителі в нього були чудові – пись- мснники-сатирики, що працювали в жур­налі “Крокодил”, у газеті “Комсомольсь­ка правда”. З ними він співробітничав не один рік. Фейлетони В. Михайлюка ста­ли з’являтися в пермських газетах “Мо­лода гвардія” й “Зірка”.

Природа й людина – ця тема у і ворчості письменника стала визначаль­ної на багато років, знайшла яскраве вті­лення в його романі “Дзеркало”, високо оціненому   Г.Троєпольским   і Асгафьєвим. Правда, рукопис неабияк “попатрала” цензура, і книга була видана як повість “Дзеркало”,”головний герой” – вода. Вона – дзеркало в прямому й перено­сному значенні, у якому здатні відбитися не тільки хмари, котрі пливуть по небу, але й пристрасті людські, що розгорнулися на­вколо особистих і державних справ. Що ж у рукописі не влашто­вувало цензуру? А те, що в ній була спроба відбити існування в нашій країні корупції й групової злочинності, що, звичайно, приховувалося й заперечувалося владоімущими.

Твори В.Михайлюка “Пермський лексикон”, “Пермська скринька” – це настільні книги читача, що любить свій край. їх­ній автор цілком заслужено став лауреатом російських і регіона­льних конкурсів, у тому числі Всеросійського конкурсу журна­лістів “Золоте перо Росії”.

В.М.Михайлюк двічі ставав лауреатом премії імені А. Гайдара й інших регіональних премій в галузі літератури.

Книга В.М.Михайлюка “Пермський лексикон”, видана в 2001 році, була відзначена чотирма нагородами: Почесною гра­мотою Асоціації книговидавців Росії (АСКВ), дипломом Перм­ського форуму книги за оригінальність авторської ідеї та її вті­лення, премією Пермської області в галузі літератури й мистецт­ва за 2002 рік. У цьому ж році в конкурсі цільової програми ме- гапроекту “Пушкінська бібліотека” інституту “Відкрите суспіль­ство” (фонд Сороса, Росія) книга була відібрана міжнародною експертною радою й включена в каталог для комплектування бібліотек Росії, країн СНД, Балтії, Східної й Центральної Євро­пи.

З ініціативи В.М.Михайлюка в 2002 році в Пермі ство­рений і почав свою роботу культурний фонд В.Н.Татищева. Програма діяльності фонду включає: увічнення пам’яті заснов­ника міста В. Н. Татищева, вручення премій молодим ученим, просвітительська діяльність, робота зі збереження історико- архітектурної спадщини міста та ін.

В 2003 році В. Михайлюк став лауреатом премій Союзу журналістів Росії за журналістський проект “Горобиновий сад” і був нагороджений подячним листом мера міста за великий осо­бистий внесок у розвиток культури в місті Пермі.

Творчий метод

(Фейлетон)

Василя Банішевського знали і в поліграфічному техні­кумі як поета-початківця, який твердо вирішив «глаголом жечь сердца людей». Це Василеві інколи вдавалось, і тому він корис­тувався загальною повагою.

На одному з засідань літературного гуртка Банішевсь- кий виступив із творчим звітом. Трохи хвилюючись, проте, з натхненням, він прочитав власні вірші «Клянемось”, «На ново­будові», «Як хороше жити» та інші.

Кожен з цих віршів був по-своєму добрий. Присутні від­значили, що Банішевський — поет «хороший і різний”. Адже один вірш у нього пересипаний легеньким гумором, другий — хвилює ліричною теплотою, у третьому – благородний пафос. Гуртківці раділи з творчого успіху товариша.

Можливо, вас цікавить мій творчий метод? — спитав Василь.

Так, початківців цікавило це питання, і вони попроси­ли Василя розповісти про те, як він працює над віршами.

Насамперед, – почав Василь, — я раджу кожному

ч   вас багато читати. Але читати треба не як рядовий читач, а як поет. При цьому завжди приглядайтесь, якими засобами при створенні образів користуються інші письменники. Коро­тко кажучи, завдання полягає в тому, щоб пробратись у тво­рчу лабораторію інших поетів…

А що це значить — «пробратись у творчу лабора­торію»? — спитав один з присутніх.

Коли-небудь я докладно поясню вам це, — відповів Банішевський.

Трапилось так, що гуртківці без допомоги Банішевського розкрили значення цих слів.

Нещодавно один із учнів поліграфічного технікуму оде­ржав листа від свого товариша, який живе і працює в Кам’янець-Подільській області. Автор між іншим писав:«Лише два роки минуло з того дня, коли ти, друже, поїхав учитись у Львів,а скільки змін сталося в нас за цей час! Багато хто з наших знайомих хлопців стали відомими в області поетами. Ти, мож­ливо, пам’ятаєш молодого вчителя Г. Скибу, що працює в сусід­ньому селі? Так ось нещодавно кілька гарних віршів його були надруковані в обласній газеті “Радянське Поділля”. Цей номер газети я й висилаю».

В технікумі є чимало учнів з Кам’янець-Подільської області. І всі вони, дізнавшись про цей лист, побажали прочи­тати вірші свого земляка. Прочитали. Вірші Г.Скиби сподоба­лись всім, але… але їм здалося, що десь вони вже бачили їх. По­чали пригадувати і, нарешті, дійшли висновку, що ці вірші, але за підписом Банішевського, були надруковані в стінгазеті «Ра­дянський поліграфіст», яка виходить у технікумі.

Дослідники творчості Банішевського встановили, що все його літературне надбання складається з творів, які в різні часи були написані кам’янець-подільськими поетами Г. Ски­бою, С. Юзюк, І. Дусь і В. Семеновським. Вірші цих поетів друкувались в обласній газеті, звідки В.Банішевський пере­писував їх і видавав потім за власні. При цьому він не вносив жодних змін, якщо не враховувати граматичних помилок, без яких Василь писати поки що не може.

На цьому і закінчилась поетична діяльність Василя Ба­нішевського. Пояснювальну записку в комітет ЛКСМУ про свій “творчий метод” йому довелося писати прозою.

1951 р.