Роман БОЛЮХ /Член Національної спілки письменників України Поет/

Роман     БОЛЮХ

Член Національної спілки письменників України

Поет

(09.03.1930 р., с. Мотрунки)

Роман Іванович Болюх народився 9 березня 1930 року в се­ні Мотрунки у сім’ї хліборобів. Дитинство і рання юність були дуже важкими. Голодомор, розкуркулення сім’ї, сталінське сва­вілля та гітлерівське нашестя — усе це лишило пекучі мітки в душі майбутнього поета.

Після закінчення Радісненської семирічки навчався в Бере­жанському педагогічному училищі, що на Тернопільщині, зго­дом — на філологічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка, який закінчив 1959 року. Біль­шу частину трудової діяльності віддав системі освіти: працював іавпедом Теребовлянського дитячого будинку, директором се­редніх шкіл у Тернопільській та Хмельницькій областях. Нині на творчій роботі. Проживає у Чернівцях.

Член Національної Спілки письменників України з 1993

року.

Автор книжок лірики, сатири і гумору “Персональні ляпа­си” (1990), “Сміх без утіх” (1991),

“Одсвіти”, “Несучий півень” (1993), “Ви­бране” (1995), “Бу­ряковий  ряст”

(1996), “Жертовний вогонь” (1998), “Ви­бране” (2000).

Лауреат обланих літературних премій імені Микити Годованця та імені Во­лодимира Булаєнка. Лауреат Всеукраїнського конкурсу “Байка – ЛИ) І”.

По всій Україні Р.Болюх відомий як байкар і сміхотворець, котрий не стоїть осторонь гострих проблем дійсності. В часи тоталітарного режиму його сатира і гумор замовчувались.

В українській літературі Роман Болюх виступає впевнено і солідно, він блискучий майстер гострого слова, котрий відстоює у своїх творах Правду, Справедливість, Честь.

БАРАН І СТІНА

(із збірки “Несучий півень”)

В кошарі бетонована стіна Постійно дратувала Барана.

Ух, не сподобалась рогатому, і годі —

Стояла, бач, на перешкоді.

Без неї він ішов би, де схотів,

Хоча стіна ховала од вітрів.

Од холодів його і всю отару,

Ще й дах тримала — захист від негод. Згадавши раз близесенький город,

Баран розбігся і щосили вдарив Дурною головою об Стіну —

Та так, що тільки затріщали роги.

Він мекнув, бекнув і відкинув ноги,

Впокоївши натуру бунтівну.

Повчати не люблю, та все ж отут рискну,

Бо з байки суть не кожний здобуває:

Ти не кидайся на оту стіну,

Що стримує тебе й охороняє

ХОМА І ТЕЛИЦЯ (із збірки “Несучий півень”)

Мов лялька у Хоми теличка,

Ще й Пава — кличка.

Недарма,

Видать, плекав її Хома.

Бувало, краще все — для Пави:

Сінце, і дерть, і буряки.

Хома й погладить залюбки,

Та вигадав таку забаву:

Штовхаючи її рукою в лоб,

Він примовляв: «Ану, буц, Пава!» І вийшла з того кепська справа: Дурненька, битись почала.

Дивись — одного стусонула,

За тим гонилась. А Хома Тільки сміявся тайкома.

Та Пава й Хомку не минула.

Як зазівався, то вона Так тріснула його рогами,

Що той в рові накривсь ногами.

А на!

З відгуків про творчість

Земляки на Поділлі з пошаною кажуть про нього: “Наш любомудр!” І справді, Роман Болюх

людина досвідчена і шляхетна. По всій Укра­їні відомий як байкар і сміхотворець. Але не ме­нше його знають як тонкого оригінального ліри­ка, чиє слово, як виявляється, ще й по- народному виласкавлене.

Володимир Коломієць

Дещо запізніле входження його у велику літературу пояс­нюється передусім специфікою суспільного життя минулих літ та напрямком творчості. Автор ніколи не стояв осторонь гострих проблем дійсності. Тому в часи тоталітарного режиму його тво­рчість, особливо сатира і гумор, замовчува­лись, не дозволялись. Але талановите, гостре й дотепне слово Романа Болюха навіть з ча­сом не втратило своєї актуальності та мора­льної сили.

Микола Федунець

Роман Болюх, набувши чималий жит­тєвий досвід — як то кажуть, не з однієї печі хліб їв — неначе все зважував, накопичував душевні та літера­турні сили, вишиковував бойові шеренги, щоби виступити впев­нено, солідно. В нашій літературі завжди працювали блискучі майстри гострого слова, тому не так просто зробити свій рішу­чий крок, відстоюючи Правду, Справедливість, Честь… Роман Болюх зробив такий крок. Зробив упевнено, помітно, непересіч­но.