Едвард Міляр / поет, Антоніни /

Едвард Міляр

(народився в селищі Антоніни, член Національної спілки художників України, мистецтвознавець, педагог, поет, академік, проживає в м. Хмельницький)

ДЕ Ж ВОНИ – СПАСІННЯ ДЗВОНИ…

(з книги “Поезія”)

Це не сорока на хвості Принесла про колишні дзвони,

Де сорок сороков церквів Сіяли з латами хрестів…

Над ними до небес колись Божественні пісні лились.

І велич дзвонів – перезвонів Як ісцеління божий клич…

Таке було в якісь часи…

Я хочу в Бога попросить Небесних зовів, звуків, дзвонів Від небезпеки відвернуть всіх грішних Небо звитяжно Я зову Ті воскресить віхи й віки,

Та знову души і зцілить, – Духовність відродить навіки…

І мріється жива вода,

Свята вода і віра та,

Коли предтеча Іоан Хреста-Спасителя хрестив.

В ній Боже тіло омовив Та всіх людей: мирян, селянство У вірі душі оновив, нас —

На Нову віру — Християнство.

Чи вірна моя мрія та,

Що знов Іван-Хреститель прийде,

Охрестить у воді святій —

В повітрі, уві сні вита.

Чи вірна моя мрія та?

Пророчо — душі оживить Та оновить життя Земне Спаситель нас спасе від блуду,

Жорстокості земного люду…

Щоб і сьогодні спас Він нас,

Наш край, щоб дію, дію, дію У грішних душах розбудив —

Розбудив віру і надію — Спаситель наш. І над оселями-містами,

З далеких тих часів, століть Дзвонили б дзвони по над нами – Звуки спасіння лихоліть…

Та віра є не забобони,

Коли колишуть звуки, дзвони.

Душа в душі почує дзвін Божественний той звук і він – Спасе сьогодні нас від тих Хітів, парадів, фанів-профанів,

Антихристів, лжехристиянів З хрестами в вухах горлопанів,

Що бряскають і громихають В істеріях, в словах безбожжя,

Волають, горло надривають І ліцемірять, і вбивають, і Бога хають…

І християнскую мораль —

Та за собою море рук

І море лиць, і море тіл

І діви істинну красу — в оману зводять…

Тих сорок сороков церков Золотоглавих сяйв краси Божих Храмів – віри основу – Звонів, органів — силу спаси і воскреси! Дітей від тих страшних гріхів Спаси і змилуйся над ними.

Над нами, чиї то грішні діти,

Що незуміли доглядіти — ми…

Якщо ти є, то не барись Дай знак в вісні — возроди віру, Щоб люд знов вірив і моливсь Всім зичив і добра і миру. Небесним дзвоном тобі даним Ти перезвонами ззивай.

Дзвони, зови зовом органним Всіх християнів об’єднай…

Єдину Волю Добра неси,

З небес живою і святою Водою окропи святою.

В моралі, в мирі — всіх спаси…

Від всього люду Я благаю.

КОСМИЧЕСКИЕ СТРАСТИ

(з книги “Поезія”)

Мне бы сердце — шар огненный, Мне бы руки — вездесущи,

Обнял бы я — всю Вселенную, Млечный путь — в миры ведущий.

И на небесном бледном теле Я бы родинку-Землю берег и лелеял, Как лик любимой своей,

Как мать, родившую людей.

Но имея сердце — с камень, Непотухший еще пламень.

Глажу волосы, ржаные колосы, Грежу возглас — “Люблю”

Слышать в Космосе.