Павло Гірник / Лауреат Національної Шевченківської премії Поет/

Більш ніж десятиріччя проживав Павло Миколайович Гірник на Красилівщині у селі Берегелі.

А народився він ЗО квітня 1956 року в м. Хмельницькому. Навчався у Хмельницькій середній школі №3.

У 1979 році закінчив Київський державний педагогічний інститут, а в 1989 році – Вищі літературні курси у Москві.

Засновник та перший голова обласної організації “РУХ”.

Член Національної спілки письменників України, а з 1996 року – член Асоціації українських письменників, обласну філію якої очолює і до сьогодні. Як поет та літературний критик, есеїст широко публікується в періодиці з кінця 70-х років. Автор збірок “Спрага” (1983), “Пахота” (1985, в перекладі росій­ською мовою), “Летіли гуси”, (1988), “Китайка”, “Се я, причин­ний… ” (1994), “Вибране” (Бедрихів Край, 1996), “Брате мій, вов­че”, “По війні” (2000), “Коник на снігу” (2003), Смальта».(2006).

Лауреат літературних премій України ім. Павла Усенка, ім. Андрія Малишка (1989), ім. Павла Тичини (2004).

У 1996-2008 роках проживав в с. Берегелі, а зараз прожи­ває у м. Деражні.

Лауреат Національної Шевченківської премії (2009).

Працював учителем української мови та літератури в сільських школах Вінницької (село Непедівка Козятинського ра­йону) і Хмельницької областей (село Берегелі Красилівського району), завідувачем літературно-драматичною частиною Хме- іміицького театру ляльок.

У березні 2006 року П.Гірник був кандидатом у народні цс путати України від Української національної асамблеї.

Поезія Павла Гірника живиться історичними джерелами, а не не повертає минуле, а наближує історію до наших днів. Крім и і сратурних джерел, тут угадуються джерела фольклорні.

Принципово важливими для розуміння поезії Гірника є фощ.клор, релігія, епоха козацького бароко, езотеричні тексти.

Для автора поезія – не хобі, а форма буття, а’ вірші – це факти його біографії. Художньої точності поет досягає завдяки цілеспрямованій праці над словом, і, як результат, у творах нема приблизності – кожен рядок, строфа, вірш перевірений розумом і серцем.

Подеколи його вірші – це печаль і туга людини, її страх перед тенетними суспільними суперечностями. Подеколи, це ро­зумова та чуттєва “смиренність” поезій, приречена елегійність світосприймання, сповідування самотності ліричного героя, ще­мка і гірка драма неприйняття світу такого, яким він є.

Збірка “Коник на снігу” зібра­ла більше ста римованих поезій П.Гірника. Ця книжка – своєрідна сповідь поета, який не може себе по­дати як інший, який живе самотньо, як той коник серед трав. І навіть тепер, коли навколо сніги, він йде ними “у безвість дику і суху”. У своїх творах автор висловлює ідеалістичні суджен­ня про перспективи нашого націона­льного життя.

У цій книжці Павло Гір­ник, як автор, постає чи не єдиним іс­тинним продовжувачем традицій Тара­са Шевченка, спадкоємцем шевченків­ської інтонації, шевченківського болю і шевченківської віри. Його ліричний ге­рой сприймається пересічно, але він здатний і на надлюдські зусилля і вчин­ки у принципову для його світовідчуття мить.

У багатьох віршах Гірника з лю­бов’ю змальований образ нашого краюподільської землі (“Додому”, “Мате­рі”, “Дума про пам’ять”). Цінна поезія Павла Гірника і тим, що вона, живлячись історичними джерелами, не повертає читачів у минуле, а наближує історію до наших днів. Особлива у цьому підношенні поема “Спадщина”, присвячена нелегкій долі Т.Г.Шевченка. Здається, про великого Кобзаря відомо все. Чи­таючи твір, переконуємось, що тут постать геніального поета сприймається з нового, неординарного боку.

У багатьох віршах П.Гірника відображено різкий самосуд. Скрізь – тривога, докір собі, невдоволення тим, я жив, самонастанови на завтра. Його ліричний герой здатен на біль,                                                              гнів та боротьбу заради духовного оздоровлення як справжнього громадя­нина, котрий вірить в майбутнє свого народу.

Персонажі віршів П.Гірника – українці, які закохувались і любили, мрі­яли і вірили, втрачали рідних і побрати­мів, падали і вставали, щоб іти в далекий шлях життя.

Вірші П.Гірника – це біль. Як мо­жна розповісти про біль, коли він пере­дається, пронизує, очищає? Його вірші змушують страждати, вірити, любити, нести свого хреста, аби знати, розуміти: що спокутуєш і за що… Цією тематикою об’єднані його збірки “Брате мій, вовче”,

“Просто неба”, “Берегелі”.

(Із збірки “Посвітається”)

Просто повернутися додому.

Просто знати, що душа жива.

Намовчати небу молодому Соромливі стомлені слова.

Просто йти і говорити з Богом І не чути голосу свого,

І не знати, що таку дорогу Продимають морок і вогонь.